Поки одні кандидати шліфують майстерність пошуку роботи, розмірковують про нюанси формулювань у СV та тестують тактики поведінки на співбесідах, рекрутери діляться прикладами з досвіду, які викликають різні реакції – від сміху до страху, але бажання запросити на роботу серед них, на жаль, немає.

Пропонуємо пригадати такі прописні істини – про те, як не треба робити за жодних обставин, і виокремити конструктивні елементи в кожній із них.

На співбесіду з дружиною

Або з батьками, сестрами-братами, бабусями-дідусями чи ліпшими друзями. Рекрутери відзначають, що родичі відгукуються за деяких кандидатів на вакансії, відповідають на дзвінки і навіть приходять разом на співбесіду! Чудово, коли у вас гарні відносини з близькими людьми. І нікому не завадить підтримка у стресовій ситуації. Проте важливо знаходити баланс: зазвичай роботодавці надають перевагу самостійним особистостям, які усвідомлено обирають роботу.

Якщо хтось допомагає вам знайти цікаві пропозиції, ділиться лінками, допомагає скласти резюме, підтримує перед зустрічами – можна тільки радіти. Але коли родичі телефонують рекрутерам, приводять на співбесіди або навіть відповідають за «свого» кандидата на питання – це запам’ятається, але до успіху зазвичай не приводить.

Робота за протекцією

Так, це явище досі поширене на ринку праці, і культура багатьох компаній допускає працевлаштування в такому форматі. Проте все більше сучасних роботодавців мають інші пріоритети. Якщо компанія налагодила ефективну та прозору систему відбору – а у перспективних організаціях зазвичай так і є – марно апелювати до зв’язків, блату чи корисних знайомств. Зокрема, сповіщати про це в резюме або на співбесіді (такі приклади є).

Широке коло знайомств – це перевага. І використовувати силу рекомендацій можна і варто – не дарма роботодавці розвивають т.зв. реферальні програми: зазвичай саме лояльні співробітники, які знають організацію зсередини, рекомендують компанії чудових фахівців. Різниця в тому, що в такому випадку рішення все одно базуватиметься на об’єктивних критеріях відбору (навички, досвід, особистісні якості).

Інтерв’ю в Небувалії

Нині майже будь-яку інформацію легко отримати за кілька секунд, але, здається, навіть це – вічність для частини кандидатів. Роботодавці відзначають, що деякі пошукачі не знають навіть назви компанії, в яку прийшли на співбесіду, не кажучи вже про її проекти, напрямки розвитку та перспективи. Плутають роботодавця з конкурентами і просять на інтерв’ю повідомити, то чим же все-таки займається ця таємнича організація.

В період активного пошуку роботи непросто зорієнтуватися, представник якої саме компанії телефонує та запрошує на співбесіду – тому під рукою бажано мати нотатник. Деякі організації непопулярні та мало представлені в інтернеті – так буває. До того ж, на співбесіді представник роботодавця, скоріш за все, лаконічно розповість про компанію – щоб встановити контакт. Але якщо пошукач все-таки знаходить можливість дізнатися більше про потенційного роботодавця перед зустріччю – це вже гарний знак для роботодавця. А якщо ці знання про компанію вузькоспеціалізовані і свідчать про щирий інтерес – шанси зростають ще більше.

Гра в мовчанку

Ані пари з вуст на співбесіді – не найкраща ідея. Якщо кандидат відмовляється наводити приклади з досвіду та розвивати свою думку, рекрутерів це насторожує, і вони намагаються повернутися до «слизької» теми кілька разів. Не усім така цікавість рекрутера до вподоби, і дехто намагається піти ва-банк і дізнатися: «Навіщо це вам знати, ким я бачу себе через п’ять років?»

Звісно, є особисті теми, які пошукач має право не обговорювати. Але коли йдеться про професійний досвід – чим більш розгорнута розповідь, тим краще.

Без гальм

Інша крайність, яка може проявлятися по-різному. Наприклад, у екстремальній щирості –  якщо кандидат зізнається, що на корпоративній вечірці може перебрати з алкоголем і влаштувати колегам веселе життя. Чи що він претендує на посаду, тому що вважає, що на кращу роботу його не візьмуть. Це також може бути поведінка, яка позбавлена не тільки комплексів, а і меж.

Водночас бажано поводити себе природно на співбесіді: чужа маска довго не протримається на обличчі, особливо якщо зустріч проводить досвідчений рекрутер, що вміє добиватися щирості.

Теорія брехні

Звичка обманювати на співбесіді має все менше сенсу. Наразі дізнатися правду простіше, ніж випити чашку кави: рекрутеру достатньо знайти колег із компанії, в якій працював кандидат, наприклад, у соцмережі, і задати кілька уточнюючих питань.

Отже, презентувати свої переваги максимально вигідно – так. Брехати про свої досягнення, присвоювати собі чужі результати, перебільшувати – ні.

З надією на «стокгольмський синдром»

Якщо вас не запросили на співбесіду або не запропонувати роботу після інтерв’ю, а компанія все ще подобається, – це неприємно. І здаватися зарано: будуть інші відкриті вакансії, а свої навички та знання можна «підтягнути» до очікуваного рівня. Проте спроби залякати рекрутера, грубість та шантаж – точно не ті заходи, які збільшать шанс отримати роботу мрії. Іноді ситуації бувають дійсно прикрими – наприклад, коли після співбесіди пошукачеві навіть не зателефонували з відмовою. Проте деструктивна поведінка не врятує ситуацію.

Сеанс психотерапії

Рекрутер має оцінити пошукача як професіонала та особистість, а тому задає багато питань. Але тут, як у старому анекдоті – на питання «Як справи?» тільки найнудніша людина дійсно розповідає, як у неї справи. Роботодавцеві важливо знати, які у вас сильні та не дуже особистісні якості. Який у вас стиль спілкування. Чи є у вас родина, друзі, хобі. Проте співбесіда – це не той захід, у межах якого можна розібратися в потаємних почуттях, розповісти про юнацькі душевні травми, згадати дитинство і виплеснути накопичені емоції.

Приватні справи

Щоб дрібні завдання не накопичувалися, їх варто вирішувати миттєво. І на заваді цьому не стане навіть співбесіда та здивований рекрутер. Мабуть, саме так вважають деякі пошукачі, коли продивляються стрічку новин, доки роботодавець виголошує промову про цінності. Або спокійно відповідають на дзвінки інших рекрутерів. Або снідають, засинають, дивляться у вікно і тихенько наспівують веселі мотиви.

Рекрутери відзначають, що відволіктися від розмови цілком допустимо, адже, наприклад, дзвінок може бути терміновим. Варто просто попередити про це та пояснити свою поведінку.

Гумор без берегів

Хто не любить влучний жарт? Гумор можливий і навіть бажаний на співбесідах, адже допомагає створити позитивну атмосферу та спілкуватися більш відкрито. Проте тут необхідно знати міру і керуватися тим, що почуття гумору – це ознака високого інтелекту, а не навпаки. Недоречно жартувати так, щоб когось образити, принизити. Непристойності та грубощі також варто відкласти до вечірніх посиденьок із друзями.

Загалом здоровий глузд – не менш важливий помічник у пошуках роботи, ніж підготовка якісного резюме чи підготовка до співбесіди.