Ми легко помічаємо очевидні речі, які заважають нашому професійному розвитку та щастю на роботі загалом – наприклад, дефіцит знань або «скляну» стелю, коли в компанії нікуди більше рости, і час шукати нове місце. Але існує безліч обмежень, які ми не помічаємо, адже вони «живуть» у нашій голові. Розгляньмо деякі з них.

Синдром Пітера Пена

Це психологічне явище, яке проявляється в небажанні людини дорослішати та брати на себе відповідальність. Воно впливає на всі життєві сфери, зокрема – на роботу, і значно обмежує як самого працівника, так і його колектив. Наприклад, ознаками такого синдрому може бути очікування, що хтось мусить тебе постійно мотивувати, навчати, підштовхувати до дій, контролювати – як батьки, які виховують малечу. Таким працівникам важко зосереджуватися, ставити та досягати довгострокових цілей, самостійно планувати своє навантаження та наважуватися на складні рішення. А винними у невдачах завжди є хто і що завгодно – колеги, керівник, водій автобуса або магнітна буря, але не сам великий хлопчик/дівчинка.

Синдром самозванця

Цей синдром супроводжується знеціненням своїх професійних досягнень та талантів. Фахівцю-«самозванцю» здається, що всі його успіхи – не заслужені, компетентність не доведена і, швидше за все, це нібито помічає не тільки він сам, а й оточуючі. Що він не здатний на досягнення, а якщо це і відбудеться – то просто за збігом обставин, випадково. Цікаво, що зазвичай цей синдром мають саме компетентні фахівці, адже їхній досвід та знання дозволяють їм бачити найменші прогалини та недопрацювання у власній роботі.

Такі профі здатні рефлексувати, оцінювати, сумніватися у власних рішеннях – і це добре, якщо не перетворюється на своєрідну манію і не знищує професійну самооцінку, яка тягне за собою інші негативні наслідки: наприклад, такі люди можуть занижувати вартість своїх послуг або не наважуються подати заявку на цікаву посаду, про яку довго мріяли. Зазвичай цей синдром має глибоке коріння, і вихід може бути у тому, щоб їх знайти та проаналізувати, а вже потім – сформувати більш екологічне сприйняття свого професіоналізму. Але почати можна з простого усвідомлення – саме цей синдром, за іронією, і вказує на те, що ви – не самозванець. А також є сенс частіше аналізувати свої досягнення – сперечатися з конкретними цифрами й показниками набагато складніше. І, звичайно, «підживлюватися» від зворотного зв’язку клієнтів та колег.

Ефект профана

Або відомий ефект Даннінга-Крюгера – це когнітивне упередження, за якого низькокваліфіковані люди роблять помилкові висновки та приймають невдалі рішення. Проте – і це своєрідне замкнене коло – їхня некомпетентність не дозволяє усвідомити це, а тому вони щиро вважають свої здібності високими, зокрема – порівняно із об’єктивно класними фахівцями. І навпаки – про це вже йшлося вище – компетентні люди схильні занижувати оцінку своїх здібностей, відчувати невпевненість у своїх силах.

Такий ефект може бути або варіантом «симптомів», притаманних новачкам, які «лікуються» досвідом і зворотним зв’язком від роботодавця, колег ат інших зацікавлених сторін. Або це поле для більш глибокої внутрішньої роботи, яка виходить за межі теми ринку праці та кар’єри.

Упередження виживання

Це логічна хиба, яка передбачає концентрацію на людях або речах, що «вижили» за певних обставин, і нехтування тими, хто не «вижив», оскільки даних про них замало або немає, а отже, вони не беруться до уваги. Прикладом такої хиби є, наприклад, впевненість у тому, що люди, які погано навчалися в школі та які покинули університет, досягли великих успіхів у кар’єрі. Часто згадуються відомі бізнесмени, які нехтувати класичною освітою, шукали свій шлях та проривні ідеї, а згодом змінювали світ. Проте до уваги не беруться тисячі інших прикладів – людей, які кидали навчання і не досягали жодних результатів, зокрема в професії. Отже, варто час від часу нагадувати самому собі: до успіху цих відомих людей призвела жага до експериментів, підприємницької діяльності, творчості, а не мистецтво лежання на дивані, і просто кинути університет – це ще не ключ до успіху.

Ефект доктора Фокса

Люди схильні довіряти інформації, яку їм презентує більш артистичний, харизматичний та яскравий спікер. За таких обставин інформація може бути навіть нелогічною і навіть спотвореною, проте на це, вірогідно, слухачі не звернуть уваги. Такий ефект можна спостерігати на нарадах або перемовинах: когось люди слухають у захваті, а когось – через позіхання, навіть якщо інформація більш важлива саме у другого спікера. Про такий ефект дуже корисно пам’ятати в командній роботі, коли важливо знайти колегіальні рішення – чи не пропонує той, хто красиво декламує, неконструктивні кроки? І чи не правий той, хто говорить тихо і не так драматично?

Емоційне випередження

Згідно з цим ефектом, коли ми мріємо про щось, багато працюємо заради цього, то можемо настільки яскраво уявляти собі результат, що ніби переживаємо досягнення в своїх думках. І коли досягаємо успіху в реальності – іноді відчуваємо навіть розчарування. Варто знати, що вміння переживати та святкувати перемогу – дуже важливе для того, щоб успіх став корисною звичкою і приносив задоволення, і щоб професійне життя не перетворилося на нескінченну гонитву за привидами.

Комплекс відмінника

Прагнення досягати ідеалу в усьому – не менш підступний деструктор, ніж звичка все робити для годиться, «аби відчепилися». «Відмінники» занадто залежні від чужої думки, а їхня зосередженість на тому, щоб бути кращими і виправдовувати очікування, часто призводить до того, що людина забуває про свої «рідні» бажання, про те, що робить її щасливою. Такі люди також часто втрачають баланс, адже в своїй гонитві за ідеалом не мають часу на відпочинок та життєві радощі, а згодом і вигорають. Цього комплексу важливо поступово позбуватися і залишати тільки конструктивні його прояви – старанність, відповідальність, прагнення досягти більшого. Але водночас – шукати «сродні» цілі і працювати саме над ними, фокусуватися, не соромитися звертатися до колег за допомогою та визнавати за собою право на помилки й недосконалість.

Синдром високого маку

Цим терміном позначають соціальний феномен, коли люди, що виділяються своїми здібностями, талантами та досягненнями, страждають від критики та пресингу. Причини такого явища різні, зокрема – заздрощі та нездатність спільноти радіти чужим успіхам. В робочому середовищі таке явище призводить до багатьох негативних результатів: по-перше – це демотивація самого «високого маку», по-друге – падіння продуктивності усього колективу, адже демонструвати досягнення стає просто небезпечним. Співробітник, якому «пощастило» стати «високим маком» на корпоративному полі, на жаль, рідко може впливати на середовище та змінювати його. Тому зазвичай найкращим рішенням є пошук більш конструктивного робочого простору, де зріст – заохочується, і керівництво створює, а колектив приймає інші умови: краще підтягувати на вищий рівень недостатньо розвинуті навички та знання, аніж «відрізати» зависокі.

Схожий ефект – «відро з крабами»: помічено, що ці тваринки чіпляються одне за одного, і в результаті врятуватися не може жодний. У колективі це може проявлятися, наприклад, тоді, коли хтось хоче покращити свою роботу – записатися на навчання або взяти участь в конкурсі на вищу посаду, а колеги відмовляють його, часто – з найдобріших намірів.

Ефект жаби в окропі

Цей відомий ефект у професійному житті може проявлятися у звичці довго терпіти дискомфортні умови, тому що вони на перших етапах некритичні. Це може бути конфліктний колектив, неврівноважений керівник, неналежні умови праці. Проте з часом такі ознаки накопичуються і стають нестерпними, а сил «вистрибнути» вже не лишається, наприклад, через вигорання. Ідеальних умов немає ніде, але уважно ставитися вже до перших ознак, що вода нагрівається – аналізувати свої відчуття та перспективи.

Цікаво, що, навіть якщо в цьому переліку ми не впізнаємо себе – це ще не означає, що нас ці пастки не стосуються. Адже існує також ефект сліпої плями – згідно з ним, ми не здатні розпізнати когнітивні спотворення у самих себе, але добре бачимо їх, коли йдеться про інших. Тому, можливо, є сенс ще раз подумати: чи не заважають нашій кар’єрі невидимі пастки? Або дізнатися думку колег, яким довіряємо.