«Важко не пропустити через себе біль втрати пацієнта»: чотири історії професії до Дня медика

День медичного працівника традиційно відзначають у третю неділю червня. Цьогоріч – 21 червня. Це узагальнене медичне свято, з яким заведено вітати і лікарів, і медсестер, і фельдшерів, і лаборантів, і санітарок. Професія медика протягом багатьох років вважалася особливою, тому що саме від їх роботи залежить здоров’я та життя решти населення. З появою загрози коронавірусу медичні працівники стали для нас справжніми героями. Адже всупереч загрозі особисто для них та їх сімей, часом відсутності потрібних засобів захисту та неймовірній втомі вони продовжують стояти на захисті нашого здоров’я.

Напередодні Дня медика ми зібрали історії представників професії, які згадали власний шлях до фаху, розповіли, як переживають втрату пацієнта та як змінилось ставлення до роботи з появою коронавірусу. А також поділилися любов’ю до справи свого життя, яка допомагає їм щодня творити добро.

Єлизавета Плечиста, лікарка-анестезіологиня вищої кваліфікаційної категорії клініки «Добробут», аспірантка кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Єлизавета Плечиста

Вибір професії

На вибір професії вплинуло народження сина, яке показало, що таке медицина на госпітальному етапі надання медичної допомоги. Була захоплена людьми, які так професійно вирішували будь-які виниклі проблеми зі здоров’ям. А вибір уже спеціалізації (анестезіологія та реанімація) викликало проходження практики у відділенні. Ти швидко, чітко приймаєш рішення за лічені секунди і бачиш, як вони покращують самопочуття пацієнтів.

Важкі аспекти

У професії медика дуже багато важких аспектів. Важко, коли борешся за життя пацієнта в операційній або у відділенні реанімації, але, на жаль, він все одно вмирає. Так само важка і частина, коли повідомляєш це рідним пацієнтів. Адже після твоїх слів їхнє життя більше не буде колишнім.

Гумор у професії

Кумедних історій з досвіду є багато, але лікарський гумор досить специфічний, тому не завжди зрозумілий для людей поза цією професією. У нашій справі без гумору нікуди.

Любов до лікування

Причин любити лікування – мільйон. Я б розділила їх на дві групи: перша – це допомога людям, друга – адреналін.

Моя професія – моє життя. Але однозначно засмучує, що така професія як лікар знецінена у нас.

Наталя Крута, педіатриня

Наталя Крута

Професія як дитяча мрія

До професії я прийшла ще зі шкільних років. Мабуть, навіть з початкових класів, коли з батьками роздумували про різні спеціальності і мої вподобання. Професію лікаря я завжди бачила як дуже добру, важливу, чисту духом і вдячну, були ще й дитячі фантазії, але з віком вони відсіювались. Тож, коли прийшов час обирати, професія лікаря залишилась як серйозна і реалістична, а ще вона мені подобалася і я бачила себе лікарем.

Найважчі дні у лікарів

Пригадую, коли на інтернатурі ми вийшли до праці в поліклініку. Як повноцінних лікарів нас залишили вже самих на прийом пацієнтів, якогось дня у серпні, коли діти збирають довідки до школи. За три години ми прийняли 70 пацієнтів. Здається нереально, але так і було, це було щось шалене. Було дуже важко і фізично, і розумово.

Любов до професії

Моя професія це добро. Допомогти людині, знати, що ти допоміг і стало краще, – від цього дуже тепло на душі, дуже приємно. Я відчуваю важливість того, що роблю.

На мою думку, найважливіше в професії медика це вміти зіставити знання, досвід, ситуацію і пацієнта так, щоб якнайкраще допомогти людині, дати найбільшу користь, яку тільки можеш, якісно допомогти.

Також важливо не зациклюватись тільки на тих знаннях, що отримали в університеті – ніщо не стоїть на місці, і медицина тим більше. Потрібно здобувати і приймати нову інформацію і правильно застосовувати її, адже навіть вже багато з того, як нас вчили, змінилось.

Лікарі VS коронавірус

З появою загрози від розповсюдження коронавірусу з’явилося ще більше усвідомлення важливості професії медика. Я рада, що люди більше оцінили важливість нашої роботи. Суспільство більше звернуло увагу на галузь медицини – тут ще є дуже багато, що потрібно реформувати і покращувати. Але в головах багатьох людей, я сподіваюсь, медицина вже не буде така непримітна і не важлива як колись.

Альона Мига, терапевтка, трансфузіологиня Центру крові Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова

Альона Мига

Шлях від небажання до кайфу

Коли батьки запитали, ким я хочу стати в житті, я на той момент ще не усвідомлювала, що має бути якесь покликання, тому чіткої відповіді своїм рідним не дала. Після закінчення 10 класу мати мені промовилась, що дуже хотіла бути медиком, але в силу своєї нерішучості документи до вишу не подала. Тому її мрію автоматично повинна була втілити я. Але у мене не було розуміння, що то таке медицина, а страшні оповідки про басейни з трупами на уроках анатомії зовсім не схиляли в сторону медичного університету. Проте батьки твердо настояли.

Навчання було важке. Але смак професії я відчула, коли на п’ятому курсі влаштувалась працювати медичною сестрою до реанімації – от там було все наживо: і пацієнти, і крапельниці, і зупинки серцевої діяльності. Я справді відчула весь кайф та адреналін від роботи.

Найважчий день

Це був мій перший робочий 24-годинний день у відділенні інтенсивної терапії (реанімація з пацієнтами після коронарного шунтування заміни клапані на апаратах штучної вентиляції). Я чотири доби після цього просто не розуміла, коли настає ніч, а коли приходить день – спала весь час.

Найважче – це не сприймати все близько до серця, не пропустивши через себе біль втрати пацієнта. І при цьому зберігати ентузіазм та натхнення!

Кумедні спогади

Зараз я лікар-терапевт в Центрі крові, ми часто працюємо на виїздах, тобто проводимо День донора у компаніях міста Києва та області. Одного разу одна з наших донорок під час забору крові заплакала. Я, звичайно, почала перейматись її станом: можливо їй боляче або страшно. Коли її про це запитала, вона крізь сльози відповіла з усмішкою, що дуже за себе гордиться і в цей момент хвалить себе настільки, що не змогла стримати емоцій і заплакала. З нею все добре: після здачі крові відчувала шалений приплив енергії та адреналіну.

Професія лікаря – життя

Моя робота стала невід’ємною частиною мого життя! А життя я люблю.

Виклики COVID-19

З розповсюдженням коронавірусу я стала більш наполегливо рекомендувати пацієнтам профілактику. Профілактику всього. І явно розвинула у собі талант психотерапевта: потрібно було усіх постійно переконувати, що все буде добре.

Анастасія Гончар, лікарка-невропатологиня, київська міська клінічна лікарня №18 

Анастасія Гончар

Шлях до медицини

З дитинства мріяла бути лікарем. Завжди хотіла міняти світ на краще. Хоча у моїй сім’ї не було медиків, проте хворіли родичі часто. Тож мені доводилось бувати в лікарні, допомагати їм, спостерігати за роботою персоналу. З часом зрозуміла, що медицина – це також про науку, про нові дослідження, вона динамічна, постійно розвивається, ніколи не буває нудною. Уже в останніх класах школи почала більше уваги приділяти біології, фізиці, та хімії, хоча завжди любила ці природничі науки та математику. Вплинуло на вибір також можливість скласти ЗНО та вступити до вишу без хабарів та знайомств на бюджетну форму навчання.

Найважче у професії

Найважчим був перший робочий день, коли уже потрібно самостійно приймати рішення, вести пацієнтів, роз’яснювати їм їх діагнози та разом боротись із хворобою, підтримувати та підбадьорювати.

Найважче в професії – не зневірюватися у власних силах, адже лікарі – не боги, та не всі хвороби, на жаль, виліковні. 

Кумедні ситуації

Пам’ятаю випадок, коли пацієнтка після проведеного курсу лікування запитала в мене, де можна потім проконсультуватись у невропатолога. Адже часто доводиться боротись не тільки власне з неврологічними симптомами, а й із супутніми станами, пацієнти іноді вважають мене своїм сімейним лікарем. 

Найцікавіша спеціальність

Люблю професію за те, що вона дозволяє щодня навчатись, вдосконалюватись, неврологія – найцікавіша терапевтична спеціальність. Тут завжди є поле для роздумів, пошуку правильного діагнозу. Для цього життєво необхідно бути в курсі останніх досліджень. Це мотивує читати наукову літературу, бути на хвилі. 

Лікар – це покликання

Після епідемії коронавірусу ще більше почала поважати своїх колег, адже зараз вони як ніхто викладаються та працюють з важкими пацієнтами. Вважаю, що суспільству необхідно переглянути своє ставлення до медичних працівників та поважати їхню самозречену працю. Важливо пам’ятати, що немає поганих лікарів, адже кожен лікар – це покликання.

Переглянути вакансії “Медичний працівник”

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!

Читайте також