Фемінітиви на ринку праці: як змінювались назви професій в Україні

Не так давно в Україні затвердили новий правопис, який наробив галасу в соцмережах і викликав чималі дискусії. Мова тут не лише про «павзу» та «индика», а й про те, з чим зіткнеться кожен працівник – фемінітиви у назвах професій. Таким чином творці нового правопису вирішили ще на один крок віддалити українську мову від російської, а також гендерувати ринок праці в цілому.

Але українці розділились на два табори: одні підтримали таку ініціативу, інші вважають, що називати їх «членкинями» чи «міністерками» не зовсім коректно. Хоча мало хто знає, що фемінітиви були присутні не тільки в перших словниках, а й взагалі у перших письмових пам’ятках.

Історія

Із запровадженням християнства у Київську Русь прийшло чимало нового, зокрема і фемінітиви. Серед таких давно відомих нам слів були: аристократка, гімнастка, корифейка, аптекарка. До того ж, назви глави держави тоді також були фемінітивами: всі ми добре знаємо Княгиню Ольгу, пізніше була і гетьманша Анастасія Скоропадська-Марковська. Тому слово «президентка» стало всього лиш осучасненим проявом назви очільниці держави.

Вживали у своїй творчості фемінітиви і знамениті українські письменники, поети та поетеси. Так, Тарас Шевченко часто використовував у своїх віршах назви жінок за їх станом чи видом діяльності: царівна, генеральша, попівна, артистка, крамарівна. Його «колега по цеху» Павло Грабовський взагалі присвятив окремий вірш швачці, який ми всі пам’ятаємо зі шкільної програми. Недивно, що вживала фемінітиви у своїй творчості і відома феміністка Леся Українка. Вона навіть дякувала критикам, які звертають увагу на її твори, чим зрівнюють у правах поетів та поетес.

У перших словниках, випущених ще у XVI столітті, вже були присутні фемінітиви. Потім цю тенденцію продовжили словник Бориса Грінченка (1907–1909 рр.) та Агатангела Кримського (1924-1932 рр.), де можна зустріти такі слова як лікарка, професорка, викладачка тощо. Потім радянська влада задля асимілювання мови вилучила схожі слова зі своїх словників. Дослідники наголошують: це російська мова надає перевагу іменникам чоловічого роду. Там якщо «врач», то це і чоловік, і жінка. Українська ж мова має два варіанти: він – лікар, вона – лікарка, він – письменник, вона – письменниця тощо.

Сучасні реалії

Зі здобуттям Україною незалежності українська мова крок за кроком починала свій самостійний шлях, але повернення фемінітивів у вживання не лише в розмовному стилі стало потребою тільки через великий проміжок часу.  Жінки все частіше почали займати керівні посади і чудово справлятись у «чоловічих» професіях. Рівність на ринку праці, яка вже давно прижилась в Україні, потребувала письмового зображення. Тому новий український правопис, який забезпечив функціонування «директорки» в одному значенні із «директором», став лише виконаним запитом сучасного життя.

У патріархальному суспільстві жінці не відводилось права займати «чоловічу» посаду. Але з часом емансипація забрала від неї обов’язки домогосподарки і відправила на роботу нарівні з чоловіками. Тому для багатьох стало образою, що назва їх професії — чоловічого роду. До того ж, багато назв чоловічої і жіночої професії – це відображення різних понять: секретарка — жінка, яка веде діловодство, секретар — чоловік з великою відповідальністю (держсекретар, вчений секретар); майстер — чоловік, який щось вправно робить, майстриня — народна умілиця, яка вміє шити одяг або в’язати; господар ситуації, але господиня дому.

Як би ми не пручались писати заяву на відпустку директорці, але варто визнати, що фемінітиви – це ще один прояв сучасного рівноправного суспільства, до якого ми так прагнемо дотягнутись.

А як вважаєте ви?

Інші статті по темі: 

Як обрати якісний переклад книги українською мовою?

10 онлайн-бібліотек, де можна скачати та почитати книги українською

10 найкорисніших україномовних Telegram-каналів

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!