«Гід наповнює покинуті будинки історіями»: інтерв’ю про те, як працюють екскурсоводи у Чорнобильській зоні

Відвідати місто-привид. Заїхати в Рудий ліс. Помилуватися дикими звірами на площі. Розвінчати кільканадцять радіаційних міфів. Це – звичні професійні обов’язки людей із незвичайною професією: гід-екскурсовод Чорнобильською зоною.

Чи безпечна їхня робота? До яких питань туристів з-за кордону слід бути готовими? Навіщо вони дивляться під ноги супутникам під час прогулянок? І чому українцям важливо змінювати ставлення до подій 26 квітня 1986 року – психологічний статус із жертв на переможців у боротьбі з катастрофою?

Редакція онлайн-журналу The Point запитала в Ярослава Ємельяненка, директора, та Катерини Асламової, старшого гіда «Чорнобиль Тур».

Про зруйновані міфи щодо Зони та міста-привиди, поглинуті природою

Який у вас фах, де ви працювали раніше та чому обрали роботу гіда-екскурсовода в Чорнобильській зоні? Навряд чи про це мріють з дитинства.

Катерина Асламова: За спеціальністю я – соціолог, закінчила КПІ. Сім років працювала в готельному бізнесі – від портьє до менеджера з роботи з клієнтами. Розв’язувала найрізноманітніші завдання – від небажання гостя оплатити рахунок до розробки сценаріїв пропозиції руки та серця на заручинах. Про роботу в Зоні відчуження я навіть не думала, ба більше – взагалі не знала, що існує чорнобильський туризм. П’ять років тому шукала нову роботу та випадково побачила вакансію гіда – до речі, на robota.ua. Надіслала резюме про всяк випадок. Мене запросили на співбесіду, а згодом – приєднатися до поїздки. Мені стало цікаво, і я погодилася.

Чи зруйнувалися у вас стереотипи щодо Зони під час першого візиту? Як відрізнялися очікування та реальність?

Ярослав Ємельяненко: Вперше відвідати Чорнобильську зону в 2007 році мене надихнула гра S.T.A.L.K.E.R. Тоді я ще мав багато побоювань, адже відкритої об’єктивної інформації майже не було. Тож купив дозиметр, одноразовий одяг, який планував згодом спалити.

Дорогою я з сумом слухав про ці місця від колишніх мешканців Прип’яті з групи – їхні спогади про аварію та евакуацію були сповнені болю. Проте коли приїхав, несподівано для себе побачив красу: диких звірів у покинутих містах, зелень, яка проростає через бетон… Я зрозумів, що не знаю про Зону нічого, адже інформаційна політика держави щодо цього була практично відсутня. І зрозумів, що хочу відкривати таку Чорнобильську зону людям.

Фото надані прес-службою «Чорнобиль Тур»

Серед туристів у моїй групі був і Сергій Мирний, командир взводу радіаційної розвідки, ліквідатор, нині мій партнер. І він єдиний у групі сказав: «Друзі, досить «качати травму». Так, була трагедія. Була війна. Але ми в ній перемогли». І саме така наша філософія досі:

Чорнобильська зона – це місце перемоги, героїзму та подвигу, і в неї є майбутнє.

Катерина Асламова: Я гадала, що побачу кілометри випаленої землі, огороджені колючим дротом. Самотнє перекотиполе. Вузеньку стежку, з якої не можна сходити ні на крок. Екскурсовода, який розповідає про технічні особливості роботи реактора. Пафос, трагізм та запустіння.

А що я побачила? Наскільки там відновилася природа! Міста й села поглинули ліси. Мене вразило, що радіація виявилася менш агресивною до природи, ніж людська діяльність. Я вперше побачила коней Пржевальського в лісі та лисицю – просто на площі в Прип’яті. Гід розповідав живу історію.

За 13 годин я отримала безліч емоцій, неймовірну кількість інформації та гігабайти світлин. Я приєдналася до англомовного туру, тож у групі було багато іноземців з усього світу. Наприклад, пара 60-річних американців, яких цікавила історія холодної війни, і вони хотіли подивитися на цей період з іншого боку «залізної завіси».

Чорнобильська зона, по суті, є заповідником, де зупинився час і досі Радянський союз.

Після поїздки мені запропонували поїхати вдруге та приміряти на себе роль гіда – підготувати невелику розповідь про якусь локацію. Я наче вийшла на сцену. Мене поглинув фідбек від групи, і я вирішила: так, це – моє. Пройшла навчання, склала екзамен та почала водити групи сама.

Цікаво, як до вашого рішення поставилися близькі люди, чи підтримали вас? Просто я уявляю реакцію матері, донька якої каже, що віднині працюватиме в Зоні відчуження…

Катерина Асламова: Я переживала, що вони будуть хвилюватися. Але мама сприйняла новину спокійно, адже знає: я не прийняла б таке рішення, якби не була впевнена у своїй безпеці. Друзі взагалі були в захваті – такі цікаві місця, а за це ще й платять гроші.

Про Чебурашку англійською, строкаті групи туристів і мультизадачність гіда

Які знання та навички вам потрібні? Певно, набір специфічний, адже одна справа – проводити екскурсії історичним центром Києва, й зовсім інша – дезактивований Рудий ліс та місто-привид Прип’ять.

Катерина Асламова: Спеціальні знання не потрібні – необхідні матеріали опановуються вже під час навчання, яке триває 1,5-2 місяці, з підтримкою тьютора та складанням екзаменів.

Гідам англомовних турів (таких у нас більшість) принципово важливо вільно володіти англійською. Адже неможливо просто завчити й проговорити текст. Іноземні туристи можуть ставити найнесподіваніші питання. Наприклад – «Хто такий Чебурашка?», «Які колискові співала ваша бабуся?», «Чому в собак на вухах у Зоні пластикові теги?», «Який політичний курс України?» тощо.

До того ж, учасниками турів є люди з усього світу, і не всі добре розмовляють англійською. Гід має зрозуміти і їх, і носіїв з різними акцентами – британським, американським, ірландським, австралійським… У нас насичена програма, тому туристам також має бути комфортно сприймати матеріал англійською гіда. Перевагою є також знання інших мов – німецької, польської, французької, іспанської тощо.

Ми не запрошуємо на роботу гідів із досвідом роботи, бо в них уже є сформоване амплуа. Воно відрізняється від того, як працювати з людьми в Зоні. Нам простіше навчити, ніж перевчити. Загалом у команді 16 гідів із різним бекграундом – є журналісти, вчителі іноземних мов, військові.

Ярослав Ємельяненко: Основні вимоги до гіда – це комунікативні навички та вміння відчувати групу.

Ми працюємо зі строкатими групами, серед яких можуть бути, наприклад, і геймери, і ліквідатори Чорнобильської катастрофи.

Ці люди мають різні очікування та емоції, і завдання гіда – по-різному подати всім одну інформацію. Тобто треба бути трошки психологом, і навчити цьому неможливо – в людини це або є, або немає.

Катерина Асламова: В одній групі можуть їхати колишні мешканці Прип’яті, що повернулися в ці місця вперше за 35 років, і молоді люди, які майже вдвічі молодші за Чорнобильську катастрофу і просто хочуть зробити селфі на фоні «чортового колеса». Вони мають однакове право на цю поїздку. Гід має забезпечити всім психологічний комфорт. А заодно – зробити так, щоб люди, що поїхали за селфі, отримали більше: дізналися про катастрофу, подвиг ліквідаторів, вплив радіації. Зазвичай так і відбувається.

Також важливі багатозадачність та здатність людини одночасно стежити за групою з 20-30 людей – як у дитячому садочку: розповідати цікаві факти та не випускати з поля зору тих, хто задалеко відбіг фотографуватися. І треба вміти керувати зацікавленістю людей – туристи не мають втомитися чи нудьгувати. В цьому є й акторська майстерність.

Про ефект оздоровлення в Зоні, порожні будинки з історіями та профдеформацію

А чи не набридає вам самим роками їздити тими самими місцями та розповідати більш-менш однакову інформацію?

Ярослав Ємельяненко: Якщо ви правильно працюєте з групою, люди дадуть вам такий фідбек, що енергії вистачить і на поїздку, і на кілька днів після неї. Я постійно бачу, як наші екскурсоводи повертаються з туру більш зарядженими, ніж були перед виїздом. А ввечері ще годинами не можуть розпрощатися з учасниками свого туру – довго спілкуються, п’ють каву…

Катерина Асламова: До того ж, ми їздимо в різні тури Зоною. Не тільки стандартні одноденні, а й дводенні, триденні – коли лишаємося ночувати в готелі Чорнобиля. На каяках територією Чорнобильського біосферного радіоекологічного заповідника, на всюдиходах по бездоріжжю. По серіалу «Чорнобиль» HBO. Або спеціальні тури – наприклад, для студентів фізиків, екологів, інженерів, навіть літературознавців. Також ми організовували поїздку для групи з New York Times.

Навіть у межах одного туру ми можемо змінювати маршрут. Наприклад, у моїй групі були вогнеборці з Австралії, і ми пішли подивитися на пожежну частину в Прип’яті.

Катерина Асламова. Фото з особистого архіву

Чи пов’язана ваша робота з ризиками для здоровя? Наприклад, через радіацію.

Ярослав Ємельяненко: Навпаки. Гіди в Зоні багато рухаються і дихають свіжим повітрям. Так, ви правильно почули.

Екологічна обстановка в Чорнобильській зоні з її заповідниками та лісами зараз краща, ніж у Києві, що задихається від вихлопних газів.

Катерина Асламова: За один день перебування в Зоні відчуження людина отримує дозу радіаційного опромінення, приблизно як за годину польоту в літаку. І в 160 разів меншу, ніж за одну флюорографію. На території Зони відчуження є ділянки, де досі небезпечний рівень радіації. Проте туристи не ходять у такі місця – тільки спеціальними маршрутами, перевіреними державними дозиметристами.

Аби люди були впевненими у своїй безпеці, кілька разів на день проводиться дозиметричний контроль – одягу, взуття, транспорту. У гіда і, за бажанням, у туристів є дозиметри, а також персональний накопичувач для визначення рівня радіації.

Згідно з законодавством, гіди в Зоні відчуження не зобов’язані регулярно проходити спеціалізовані медогляди, проте ми проходимо – за ініціативою керівництва. Йдеться про лічильник випромінювань людини – складне обстеження в спеціальному приміщенні, стіни якого виготовлені зі сталі кораблів, які затонули до початку випробувань ядерної зброї, тобто в ній відсутня радіація.

Іронія в тому, що, за відгуками лікарів, наші показники здоров’я часто кращі, ніж у киян. Те ж сказав і мій лікар щодо моїх результатів обстеження щитоподібної залози. Навіть припустив, що я живу та працюю в якомусь екологічно чистому місці. Я чесно зізналася – «Так, у Чорнобилі». Не знаю, чи повірив він мені.

А як щодо покинутих будівель в аварійному стані? Чи немає небезпеки під час їх відвідування?

Катерина Асламова: Ми з туристами не відвідуємо будівлі – це заборонено, там бувають тільки нелегальні «сталкери». Дійсно, оскільки їх стан не підтримується, вони руйнуються, стають небезпечними.

Але з досвіду скажу, що заходити в будівлі немає сенсу. Замало показати «заброшки» – самі по собі розбиті вікна створюють атмосферу, але не більше. Професійний гід наповнює ці покинуті будинки історіями. Наприклад, показує вікна квартири директора Чорнобильської АЕС, який ще вранці збирався на звичайний робочий день, а згодом мав боротися з катастрофою. Чи показує весільні фотографії колишніх мешканців Прип’яті, зроблені в місцях, які нині поглинула природа. Так люди бачать не просто стіни, а зріз часів.

Який у вас графік роботи?

Катерина Асламова: Гнучкий. Є графік турів, які розподіляються між гідами. Це зручно – можна планувати свою зайнятість та особисте життя. Через карантин та локдауни турів набагато менше. До цього в сезон (з лютого до листопада) гіди працювали в середньому 4-5 днів на тиждень.

Чи помічали ви за собою прояви профдеформації?

Катерина Асламова: Так, є. Коли ми просто йдемо з кимось звичайними вулицями, обов’язково дивимося під ноги не тільки собі, а й супутникам. Автоматично попереджаємо про всі небезпеки: «Попереду камінчик – не спіткнись» або «Обережно, гілка».

Поза роботою часто вмикається «внутрішній гід» – навіть побутову інформацію починаєш розповідати наче зі сцени.

Була і така кумедна ситуація. Водій перед екскурсією попросив у нас із колегою-дівчиною дати люстерко. І дуже дивувався, коли ми почали викладати зміст своїх сумок – рації, дозиметри, карабіни з накопичувачами для визначення рівня радіації, навіть викрутки… А от люстерка не знайшлося в жодної з нас.

Про машину часу в Радянський союз та філософію відродження замість травми відчуження

Чи відрізняється комунікація з туристами з-за кордону?

Катерина Асламова: Звичайно, їм треба пояснювати багато речей, які мешканцям пострадянського простору зрозумілі. Наприклад, коли ми розповідаємо про те, що Прип’ять була зразково-показовим містом, вони оглядають блочні багатоповерхівки та дивуються, що тут було такого надзвичайного. Їм цікаво, яким був побут у містах та селах. З іншого боку, 20-річні туристи володіють інформацією про радянське минуле на тому ж рівні, що й іноземці.

Ярослав Ємельяненко: Одного разу я запитав у юних учасників туру, з якою метою вони приїхали в Зону. Хлопці пояснили, що хотіли побачити Радянський союз, а це – справжня машина часу. Найбільше їх вразило те, що, виявляється, «в СРСР було багато дерев»…

Але якщо серйозно, це ще одна важлива функція чорнобильського туризму – змінювати ставлення до України загалом. Наприклад, учасники одного з турів – батько та син, американці, зізналися, що спочатку поставилися до України зверхньо. Адже з погляду умов, сервісу в розвинених європейських країнах все значно краще. Проте коли вони потрапили у військове містечко Чорнобиль-2, то подивилися на все по-іншому: який стрибок у розвитку ми зробили за 30 років.

Ярослав Ємельяненко. Фото з особистого архіву

Які правила відвідування Зони слід знати туристам?

Катерина Асламова: Це закрита територія, режимний об’єкт, тому в’їзд на нього можливий лише за заздалегідь оформленими дозволами та у супроводі офіційного гіда. З собою обов’язково треба взяти паспорт. Відвідувати Зону можуть тільки повнолітні люди. За правилами відвідування одяг та взуття мають бути закритими. Ми також рекомендуємо, щоб ще і зручними – бо протягом дня туристи досить багато рухаються.

– За яких умов чорнобильський туризм буде розвиватися – поділіться баченням, з огляду на ваш 14-річний досвід?

Ярослав Ємельяненко: Чорнобильський туризм специфічний, складний і комплексний. Україна є піонером цього окремого напрямку. Водночас Зона – «справа тонка», це дійсно особливо місце, де переплелося багато трагічного та обнадійливого. Потрібний неабиякий досвід, щоб правильно з цим працювати.

Завдання, що вже «палає» – порятунок Прип’яті. Місто руйнується. Якщо держава не знайде ресурси, щоб уже найближчим часом провести протиаварійні роботи в кількох будівлях, укріпити та провести водовідведення з дахів, – незабаром там ні на що буде дивитися. Тоді чорнобильський туризм зникне. Згодом будівлі треба реставрувати та організовувати там атмосферні музеї. Також ми працюємо в напрямку внесення низки об’єктів Чорнобильської зони відчуження до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Державі необхідно підтримувати та розвивати цей напрямок, будувати інфраструктуру. Але кожна зміна має бути обдуманою, аби зберегти головну цінність території – її автентичність. Емоцію першовідкриття.

Недоречний креатив тільки зашкодить Зоні, і важлива кожна деталь. Категорично не слід будувати ще одне колесо огляду в Прип’яті поряд зі старим чи запускати повітряні кулі, наприклад, – це не збільшить потік туристів, а тільки зіпсує враження покинутого міста, і туристи порадять друзям навіть не їхати туди.

Що особисто для вас означає дата 26 квітня – День памяті Чорнобильської трагедії?

Ярослав Ємельяненко: Мій партнер Сергій Мирний, ліквідатор, присвятив багато років вивченню впливу радіації на людей – не тільки фізичного, а й психологічного. Ми вважаємо чорнобильський туризм кращим інструментом ліквідації психологічних наслідків аварії для українців та всього світу.

Зокрема, ми багато разів запрошували в поїздки ліквідаторів, у пам’яті яких Зона лишилася місцем бойових дій – страшним і небезпечним. Коли ці люди приїздять у сучасну Зону, беруть у руки дозиметр і на власні очі бачать, що все змінилося, це допомагає змінити сприйняття. Ми працювали над розвитком чорнобильського туризму багато років, і наразі тішимося, коли навіть високопосадовці говорять нашими фразами: «Чорнобиль – це місце не відчуження, а відродження». Меморіалізація необхідна, ми повинні пам’ятати та дякувати тим, хто втратив свої життя через трагедію. Та маємо стати не постраждалими від аварії, а переможцями в боротьбі з найбільшою радіаційною катастрофою у світі.

Фото надані героями матеріалу. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!

Читайте також