Хочу стати кравчинею: про актуальність професії, бажання створити власний бренд, творчість та мінуси в роботі

Автор тексту Юлія Саліонович

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроект «Хочу стати», який The Point реалізує разом із Освітньою платформою для дітей і підлітків Shamrock та платформою розвитку кар’єри Career Hub, має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

Цього разу ми поспілкувалися з Наталією Шидей, співвласницею ательє, яка разом із Анною Коцюбенко-Цвік заснували ательє «Квадрат». Вона розповіла, зокрема, про вибір професії, старт своєї кар’єри, актуальність професії швачки та кравчині на сьогодні, про те, що найбільше подобається шити, бажання створити власний бренд та мінуси в роботі.

Наталія Шидей

– Наталіє, розкажіть, з чого все почалося?

– В дитинстві у мене була лялька лише в одному вбранні, а мені хотілося її в щось переодягати. Я бачила, як мама шила різне вбрання і сказала їй, що хочу шити. Тому вона купила в магазині одяг, який я могла різати. Мені було 9 років і це були мої перші пошиті вручну речі. Згодом мені купили дитячу швейну машинку. Але була одна умова – мені дали лише одну голку і я не повинна була її загубити.

– Після школи ви пішли вчитися на кравчиню? 

– Ні. У мене педагогічна освіта. Я – вчитель праці, а моя напарниця, Анна – філолог. Мені завжди подобалася робота, де потрібно робити щось руками. В школі на уроках праці ми робили стільці з дерева, працювали з металом, адже занять для дівчаток не було. До речі, мені подобалися ці заняття.

Після закінчення педагогічного університету я працювала в школі педагогом-організатором, а у позаробочий час шила дитячі святкові костюми. Зарплати там низькі, це було, скоріше, хобі, а не робота. Тому зі школи я пішла працювати секретарем і паралельно шила речі для себе, чоловіка, подружок. Та й в інституті постійно шила, у нас були чудові викладачі зі швейного виробництва, також проходила практику на швейній фабриці.

– А чому одразу не пішли працювати кравчинею після закінчення ВНЗ? 

– Не було впевненості, що цим можна заробити, адже шила собі, друзям і не брала за це гроші. Ательє відкрила вже після виходу з декретної відпустки. Зараз нашому ательє 7 років.

– Страшно було починати свою справу? 

– Дуже страшно. Але страх – це нормальна людська реакція. Я думала так – якщо не вийде, завжди можу знайти собі роботу. Краще спробувати, ніж шкодувати, що не спробувала. І не хотілося вже на когось працювати, адже після декрету я постійно відпрошуватися з роботи, оскільки дитина відвідувала дитячий садочок, хворіла. На той час у мене вже були свої постійні клієнти і я почала брати за свою роботу гроші. Працювала секретарем вдень, а ввечері шила. Одного дня написала заяву на звільнення, орендувала приміщення, купила обладнання, відкрила ФОП і почала працювати. Мене підтримував у цьому чоловік, сім’я та друзі.

– Що вам найбільше подобається шити? 

– Основний вид діяльності нашого ательє – індивідуальне пошиття одягу, рециклінг (модернізація старих речей). У нас наразі брючний період. Багато замовлень на чоловічі штани та джинси. Мені подобається виводити шви та кишені. До речі, є два типи чоловіків на примірках. Одні кажуть: «Мені все одно який там колір ниток», інші: «А ця підкладка натуральна? А як буде тут оброблено?». Інколи останні дуже виснажують (сміється), але коли такі прискіпливі чоловіки потім одягають річ і кажуть: «Так! Давайте будемо ще щось шити!», – це радує.

– Чи є у вас бажання створити власний бренд? 

– Був період. Перший рік роботи. Зіткнулися з проблемою на початку – у нас були власні амбіції та дизайнерські ідеї, а шили під замовника. Одного разу зважилися та пошили кілька речей, зробили професійну фотосесію, але продали лише одну річ, адже пошили різні моделі в одному-двох розмірах. Тому потрібно відшивати певну модель всіх розмірів і продавати. Також ми шили молодим дизайнеркам інтернет-магазинів і зрозуміли, дивлячись на них, що конкуренція шалена.

Як показує практика, люди купують частіше зручні та комфортні речі, які можна носити щоденно, а дизайнерські ідеї – для червоних доріжок і фешн-показів.

– Чи присутнє у вашій роботі місце для власної творчості? 

– Часто приходять клієнти з несформованим запитом: «Хочу сукню, але не знаю яку – підкажіть». В таких випадках ми починаємо малювати, підключаємося як дизайнери, модельєри. Анна відповідає за малюнки, все гарно промальовує. Ми вже знаємо сильні та слабкі сторони один одного і кожен робить свою роботу.

Часто приносять речі на модернізацію (перешиваються якісні старі речі). Навіть шуби застарілих фасонів та пальта: рукава переставляємо, викидаємо старі частини з шуби та пальта і робимо одну річ з двох. Під час локдауну всі перебирають свої гардероби, є речі, які шкода викинути, тому приносять на перероблення. Це вже дизайнерський ремонт.

Коли нам потрібно перезавантажитися після закінчення великого серйозного замовлення, шиємо речі для себе, які носитися не будуть, робимо це для того, щоб виплеснути ідеї.

Потім робимо професійну фотосесію і знову повертаємося до роботи. В моєму Instagram є фото речей, пошиті в такі періоди.

– Які навички потрібні кравчині окрім – гарно шити? 

– Вважаю, що кравчині варто знати всі етапи створення одягу. Знати елементи дизайну, бути психологом.

– Є речі, які ви шиєте для себе? 

– Все, що на нас – пошито нами, окрім білизни. У мене та моєї дитини в шафі немає куплених речей. У чоловіка є, адже він не любить чекати – пішов, побачив, купив і носить.

Ми часто на собі відпрацьовуємо лекала, тому що речі, які носять щодня, шити складніше, ніж подіумні та концертні. Потрібно, щоб у них було зручно сидіти, стояти ходити.

У нас є клієнтка, оперна співачка, яка гастролює, вона згодна терпіти незначний дискомфорт у затягуванні спідниць, тому що в ній вона вийшла, заспівала і пішла.

– Зараз популярно отримувати спеціальність за короткий час. Для того щоб бути швачкою достатньо 3-місячних експрес-курсів? 

– Повинна бути база. Багато моїх знайомих хотіли шити, ходили на курси і не закінчили їх. Казали, що багато непотрібної інформації, застарілих речей.

Повноцінна освіта – це знання тканин, ниток, всіх тонкощів створення образу від початку до кінця.

Інколи молоді кравчині не знають, що під різні тканини потрібні різні голки та нитки, не знають як поводитиметься тканина, яку дає усадку. За три місяці навчитися? Навряд чи. Тут потрібно багато практики. Розуміти, як робляться викрійки. Хоча є швачки, яким дають зшити готовий виріб, та й тоді потрібні знання та розуміння процесів та матеріалів.

– Вірите в те, що 3D-друк одягу увійде в буденне життя? 

– Можливо, друкуватимуть якісь елементи. Або речі для подіумних показів, червоних доріжок, але для повсякденного вжитку буде більше цінуватися те, що шиється. Зараз багато людей перейшли на індивідуальне пошиття, оскільки в магазинах все однакове, і не все сідає гарно.

Люди, зазвичай, мають нестандартні фігури, тому індивідуальний пошив не втратить своєї актуальності.

Всі прагнуть індивідуальності в одязі. Ми багато зараз малюємо на одязі фарбами. Річ, ніби, базова, але не така як у всіх.

– Не думали взяти когось на навчання, щоб розширити виробництво? 

– Делегування може призвести до втрати якості роботи, до цього потрібно бути готовим. Часто клієнти прямо кажуть: «Хочу, щоб шили саме ви, а якщо хтось інший – не буду у вас шити взагалі». Інколи дівчата приходять на співбесіду і кажуть, що мають великий досвід, а насправді доводиться переробляти, а самі переробити не хочуть. В майбутньому хочемо розширюватися, але на даному етапі нам вистачає роботи на двох.

– Які є мінуси у роботі кравчині? 

– Наприклад, клієнт хоче щось пошити, ми шиємо, він задоволений, забирає річ додому, а його рідні починають критикувати річ. Тоді клієнт повертається і каже: «Давайте будемо перешивати». Хоча річ йому личить.

З мінусів – сидяча робота, тому я займаюся танцями у позаробочий час, а Анна їздить на велосипеді. Все інше – технічні проблеми, які залежать від нас і ми можемо на них вплинути. Це не мінуси, а частина робочого процесу.

– Чи актуальні професії швачки та кравчині на сьогодні? 

– Ательє буде актуальним завжди, всі ми носимо речі, ремонтувати завжди буде що. Відірвалося – треба розширити, вшити, вкоротити. Якщо заглянути в будь-яку шафу, знайдеться що перешити.

Зараз, під час пандемії, люди намагаються не купувати нове, а ремонтувати те що є, перешивати старі речі, тому ательє буде актуальним завжди.

Кравці цінувалися у всі часи. За часів балів кравчиня була на вагу золота. До того ж, за індивідуального пошиття складно піддатися емоціям і пошити купу зайвих речей, як це буває, коли купуємо готові вироби і не зрозуміло, з чим потім їх носити.

– На початку пандемії шили маски? 

– Масово – ні, на все часу не вистачить та й творчості немає ніякої. Шили маски лише для себе та друзів. У нас було на той момент і без масок багато замовлень. Інколи дівчата, яким шиємо костюм, просять пошити ще маску із залишків тканини. Такий собі бонус.

– Зараз здають в оренду місця для перукарів, майстрів манікюру, чи є така практика у вашій сфері? 

– Були випадки, коли просили здати в оренду робоче місце. Є дівчата, які шиють і їм не завжди зручно приводити клієнтів додому для примірки. А у нас є примірочна, диванчики, чай, кава, машинка, все зручно. У мене також був період, коли шила вже за гроші, але запрошувати клієнтів на примірку було нікуди. Йшли з клієнтом у торговий центр і там шукали місце, це було незручно.

Одного разу клієнтка, у якої є донька-підліток, попросила в оренду робоче місце. Донька собі захотіла пошити спідницю. Для цього не потрібно йти на курси, де навчатимуть формулам, будувати лекала тощо, для дівчинки це було, скажу відверто, нудно. Вона прийшла до нас, сказала, що хоче пошити, ми зняли мірки, зробили лекала. Під нашим наглядом дівчинка сама різала тканину, шила і пішла додому щаслива з готовою спідницею.

– Що для вас означає одяг?

– Коли людина заходить у приміщення, першим про неї говорить одяг, а потім вже сама людина. Хочемо ми цього чи ні – все одно оцінюємо за зовнішнім виглядом. Виходячи з того, як одягнена людина, ми робимо висновок, як з нею спілкуватися. Навіть підсвідомо. Одяг розмовляє з нами, поки ми мовчимо.

Фото надані спікером.

Інші статті у рубриці: 

1. Хочу стати готельєром: все про роботу у сфері гостинності

2. Хочу стати MICE-менеджером: все про роботу у сфері корпоративного туризму

3. Хочу стати дипломатом: все про роботу у сфері зовнішньополітичних відносин

4. Хочу стати лаборантом: все про роботу у сфері медичних досліджень

5. Хочу стати психологом: про 15 років навчання, зарплату на рівні топ-менеджерів, токсичних клієнтів та інші особливості професії

6. Хочу стати ветеринаром: про навчання на корівках, агресивних пацієнтів, щоденні відкриття та інші особливості професії

7. Хочу стати авіаконструктором: про ідеальний літак, розробки «в стіл» та інші особливості професії

8. Хочу стати 2D художником: про роль освіти, критику від замовників та інші особливості професії

9. Хочу стати фінансовим радником: про довіру до банків, пенсії та професійні навички

10. Хочу стати фармацевтом: про біотехнології та перспективи галузі в Україні

11. Хочу стати музикантом: про патріотизм, українських митців у світі та силу музики

12. Хочу стати логістом: про Одеську митницю, експорт лісу та майбутнє професії

13. Хочу стати співробітником банку: про готівку, тягар відповідальності та касирів-роботів

14. Хочу стати благодійником: про роботу благодійного фонду Таблеточки

15. Хочу стати юристом: про знання, які не дають у вишах, право на помилку та постійне самовдосконалення

16. Хочу стати дизайнером: про досвід для студентів, мобільність роботи та потрібні навички

17. Хочу стати PR-менеджером: про чесність піару, зіпсовану репутацію та вартість помилки

18. Хочу стати стилістом: про завдання фахівця, роботу в онлайні та неминучий успіх

19. Хочу стати лікарем-епідеміологом: про цінність професії для суспільства, правила для уникнення COVID та розвінчування міфів

20. Хочу стати режисером: про головне прокляття театру, призначення режисури та складнощі професії

21. Хочу стати підприємцем: про роботу освітньої платформи LITOSVITA

21. Хочу стати журналістом: про відсутність графіка, різницю між журналістом і блогером та цінність професії

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!

Читайте також