#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Редакція The Point продовжує рубрику #Години. Наші герої – профі у своїй сфері та успішні підприємці діляться своїми робочими звичками, правилами організації життя, фейлами, кар’єрними уроками і секретами продуктивності, а також розповідають, що їх мотивує.

Справі час, і #Години вже йдуть. Наша сьома героїня – радниця начальника Київського метрополітену Наталка Макогон, у минулому арт-кураторка оновленого ВДНГ, учасниця команди AtlasWeekend та GR-консультант.

Наталка розповіла, що для неї продуктивність, як правильно розставляти пріоритети і чому важливо завжди здобувати нові знання. Макогон поділилася книгами, які її мотивують, якими нововведеннями у роботі київського метро вона пишається найбільше, а також розповіла про лінь фоловерів і «метрогоробця».

− Що таке продуктивність?

− Максимально якісне виконання задачі за мінімальний час. Я цим правилом керуюся не тільки в роботі, а й в особистому житті.

Якщо правильно організувати день, то залишається достатньо часу. Його можна використати на такі корисні речі, як подорожі та читання книг. Це розширює кругозір, дає нові знання і потім напряму відображається в проектах.

Багато хто навколо скаржиться на перевтому, виснаження, вигорання на роботі і незадоволення результатом. Як показує досвід, 80% таких випадків – це результат неправильного планування часу та пріоритетів.

− Без чого, на вашу думку, неможливо бути продуктивним в роботі та особистому житті?

− Дуже складно бути продуктивним без планування часу. У студентські роки я думала, що можна нічого не записувати, не фіксувати об’єм робіт і все встигнути. Але на практиці це зірвані дедлайни, півзарплати на каву і тоналку для маскування синців під очима від браку сну.

Таймінг – актуальна проблема у суспільства загалом. Багато хто навколо скаржиться на перевтому, виснаження, вигорання на роботі і незадоволення результатом. Як показує досвід, 80% таких випадків – це результат неправильного планування часу та пріоритетів.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− Думаю, соцмережі безглуздо поглинають багато часу, якщо користуватися ними не дозовано.

− Соцмережі – частина моєї роботи, але навіть при цьому я намагаюся дуже чітко фіксувати витрачання часу у них. В метро бачу багато людей, які просто стоять гортаючи стрічку на телефоні, вбивають час. Зізнаюся: раніше я теж так робила, але коли усвідомила, то почала використовувати цей час на вивчення англійської та читання книг. Зараз для організації свого часу мільйон додатків і настанов.

Я б радила кожному виділити якось 15 хвилин і виписати усі справи протягом дня. Це, як у всіх дієтах, мовляв, запишіть все, що ви з’їли до яблука. І часто неочікувано бачиш у списку три шматки торта з планами скинути 10 кг. Те саме й з продуктивністю. Тільки так можна досягти результату і переформатувати свій день, щоб встигати усе заплановане. Проходить час, і згодом починаєш діяти інакше.

− Тоді які ваші п’ять головних правил організації робочого дня?

− У мене їх чотири, і поки не планую збільшувати.

Перше – чітке розуміння того, що маєш зробити до вечора. Зазвичай я ставлю для себе п’ять основних задач – дзвінки, перемовини, презентації, і приблизно стільки ж задач, які хотілося б зробити. Як правило, встигаю.

Друге – виставлені пріоритети, правильно оцінити, які задачі слід виконати першочергово. Притримуюсь моделі Ейзенхауера. Ділю справи на важливі, термінові, неважливі та нетермінові. Кілька разів малювала і заповнювала класичний квадрат, а потім навчилася без нього.

Коли керівництво вам не близьке за духом, то ви не зможете продуктивно працювати – мають бути спільні цінності.

Третє – правильно розподілений час на відпочинок. Раніше хотілося тільки активного. Так щоб бігти, а потім плисти, і ганяти на роликах, і йти в похід, і бажано це все без зупинок. Але з таким ритмом організм оголосив страйк. Треба мати межу, реально оцінювати можливості і комбінувати види захоплень у вільний час.

Четверте – здобуття нових знань. Це для мене must.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− Які речі «вмикають» вас у так званий стан ресурсу?

− Родина, мене надихає моя сім’я. Непопулярно говорити, але мене надихає мій керівник: коли керівництво вам не близьке за духом, то ви не зможете продуктивно працювати – мають бути спільні цінності.

Також це результат та фідбек, який ми отримуємо. Якщо бачимо задоволеного пасажира, впроваджуємо нові послуги – це теж дуже мотивує. І, звісно, самореалізація. Коли у роботі є куди рости і розвиватися.

Ми намагаємося використовувати всі можливості для якісної і оперативної комунікації. Кейси з нашого Facebook та Twitter уже вивчають на курсах з PR.

− Якими нововведеннями ви пишаєтесь більше за все?

− До «пишатися» ще є достатньо роботи. Але загалом, я б говорила про відкритість та інновації. Що стосується мого безпосереднього напрямку, ми намагаємося використовувати всі можливості для якісної і оперативної комунікації. Кейси з нашого Facebook та Twitter уже вивчають на курсах з PR.

Ми також запровадили соціальні ініціативи в метро і, крім прямої транспортної, почали працювати з освітньо-моделюючою функцією. Запрацював арт-вестибюль «Золоті ворота», з’явилися виставки, презентації, арт-потяги, буккросинг і десятки інших проектів, які роблять поїздку насиченою та цікавою.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− Якщо говорити про комунікації, які запитання найчастіше вам ставлять у соцмережах?

− Бувають серйозні питання, наприклад, про інвестиції, розвиток підприємства, нові послуги… Але, зазвичай, питають про графік руху: як доїхати, скільки це займе часу…

− Але це ж легко загуглити…

− Людям лінь вбивати у Google. Мене це теж бентежить. Був випадок, коли ми зробили публікацію, а посилання не активувалось. І хоча його можна було легко скопіювати і перейти по ньому, люди питали, чому неактивне.

У метро є сайт. Він не дуже сучасний, і ми працюємо над новим, але там є вся загальна інформація.
Повернусь на мить до попереднього питання. Кілька днів тому ми листувалися із дівчиною, яка переймалася, що на станції метро «Олімпійська» живе горобець. Пропонувала викликати загін волонтерів для операції порятунку. Я їй кажу, будь ласка, не треба нікого рятувати, він там живе не перший рік. Працівники метрополітену його годують. Це наш домашній «метрогоробець». Він літає за нашою черговою по станції, розпізнає її голос. А в нічну зміну знає, де йому залишають їжу. І якщо намагатися зловити пташечку бігаючи натовпом, у неї просто розірветься серце. Після нашої розмови дівчина поїхала на станцію. Потім пише: «Я перевірила, горобець виглядає щасливим і вгодованим. Знімаємо питання».

У нас багато звернень заради звернень – на них є відповіді на сайті або легко знайти відповідь в інтернеті. Але тут спрацьовує принцип «ви – комунальна структура − зобов’язані відповідати».

− Та подібні звернення часто марно відбирають час, чи не так? Як взагалі працюєте із безглуздими зверненнями?

− На жаль, цього ніяк не уникнути. У нас багато звернень заради звернень – на них є відповіді на сайті або легко знайти відповідь в інтернеті. Але тут спрацьовує принцип «ви – комунальна структура − зобов’язані відповідати». У нас є спеціальний відділ, який витрачає час і папір, щоб відправити на запит передбачену паперову офіційну відповідь у конверті на домашню адресу, що «метрополітен повідомляє Вам, що …».

Як каже моя знайома, якщо зустрічі немає в календарі, значить, її немає.

− А чи має це сенс?

− Законодавство передбачає. Звісно, я би хотіла, щоб людина перед тим, як надсилати запит у будь-яке підприємство, спочатку банально переглянула, що вже є у вільному доступі та на сайті. Адже у випадку відповіді на загальнодоступні питання підприємство просто витрачає час і ресурси.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− Повернемося до організації вашого робочого дня. Чи використовуєте ви певні техніки тайм-менеджменту?

− Заповнюю Google-календар. Як каже моя знайома, якщо зустрічі немає в календарі, значить, її немає. Я до цього не одразу прийшла, бо треба реально кожного дня його заповнювати. Але коли привчила себе до цього, то зрозуміла, наскільки це зручно, бо одразу фіксується час, місце, контакти. Туди ж можна, додумавши дорогою, дописати речі, які плануєш обговорити.

− Як щодо паперового щоденника?

− Є й такі – один в кабінеті на роботі, один вдома, але туди я записую більш ідейні та стратегічні речі.

Зберігати спокій за будь-яких умов. Цього навчить робота у підземці на будь-якій посаді. Хочете пропрацювати дзен – йдіть працювати контролером. Тут вам і спостереження за плинністю буття, і миттєвими станами. Телевізор можете одразу продавати – за зміну пасажири розкажуть всі новини: від прогнозу погоди до геополітики.

− Якою була ваша перша робота?

− Працювати я почала на четвертому курсі. Це було викладання у школі, до цього репетиторство, але після закінчення університету зрозуміла, що бути вчителем не моє. Тоді я знайшла фантастичну вакансію – асистента директора у галереї. Ця робота розширила мій кругозір на 360 градусів і познайомила з дуже цікавими людьми.

− Чого вас навчив досвід ВДНГ і AtlasWeekend?

− Можливість впроваджувати інновації вже зараз. Зелене світло і можливості, коли ти усвідомлюєш, що можеш змінювати. Перезапуск ВДНГ – це була проектна співпраця, без відриву від метро. А AtlasWeekend я і зараз консультую по співпраці з містом та державними інституціями.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− А чого вас навчила робота у метро?

− Спокою. Зберігати спокій за будь-яких умов. Цього навчить робота у підземці на будь-якій посаді. Хочете пропрацювати дзен – йдіть працювати контролером. Тут вам і спостереження за плинністю буття, і миттєвими станами. Телевізор можете одразу продавати – за зміну пасажири розкажуть всі новини: від прогнозу погоди до геополітики.

− Найбільший фейл та урок за вашу кар’єру?

− Їх уже стільки було. Якось збирали журналістів, щоб показати нічні роботи. Дуже хотілося щоб і пересічні люди долучилися. Зробили конкурс у Facebook і недооцінили інтерес. На два місця − 1000 охочих. Ледь потім перепросила всіх обурених і засмучених.

Пройшло трохи часу, і я закріпила результат тих «граблів». Вирішили показати звичайним пасажирам загадкову «Львівську браму». То акредитувалося стільки преси, що з людей змогли взяти лише п’ятьох. Заїхали на станцію, а журналісти кажуть: «Ну, ми все подивились, а де люди?»

«Одноповерхова Америка» Ільфа і Петрова. Коли я її прочитала, багато років тому, на очі навернулися сльози розпачу. Там про 30-ті роки в США, а описані процеси, які у нас лише народжуються.

− Українські продакшни останнім часом доволі часто використовують метро як локацію для зйомок реклами чи кліпів. Говорять, що у плані комунікацій Київський метрополітен відкритий до співпраці, бо у деяких країнах у метро взагалі заборонена зйомка.

− Дійсно, у багатьох країнах це заборонено. А де ні, там достатнього дорого. Тому у нас уже свої шедеври багато світових компаній знімали. Ще один критерій – унікальність локації, адже люди завжди хочуть чогось нового.

Процедура нескладна, але займає трохи часу. Для прорахунку кошторису заповнюється форма (вона у нас на сайті), економісти все прораховують, готується договір. Іноді відмовляємо чи просимо перенести на іншу дату. У пріоритеті завжди виконання наших технічних робіт. Вартість зйомок дуже різна, бо залежить від заявлених параметрів. Скільки часу, скільки людей, станція з ескалаторами чи без, необхідність додаткового джерела живлення, чи потрібен рух потяга тощо.

#Години радниці начальника Київського метрополітену Наталки Макогон: про день у підземці під час подорожей, фейли, «метрогоробця» та про те, чому робота в метро вчить спокою

Фото: Оксана Красюк

− Що ви читаєте? Які книги вас найбільше надихнули останнім часом?

− Скажу про книги, які мотивують мене саме у роботі. Перша – «Трилогія бажання» Теодора Драйзера («Фінансист», «Титан» і «Стоїк»). Для себе знайшла тут все і про бізнес, і про комунікації, і про вміння мобілізуватися за будь-яких життєвих обставин.

І ще одна книга – це «Одноповерхова Америка» Ільфа і Петрова. Коли я її прочитала, багато років тому, на очі навернулися сльози розпачу. Там про 30-ті роки в США, а описані процеси, які у нас лише народжуються.

Можна, звісно, дивитись на це, як на шалені перспективи, але мені це виглядало як цивілізаційний розрив, який потребує суперзусиль для скорочення.

Зараз читаю «Цивілізацію» Ніла Фергюсона, де автор аналізує історичні фактори успішності Заходу.

Якщо буваю у містах з метро, то один день я в підземці. Друзі звикли. З одного боку, знайомлюсь з функціоналом, а з іншого – це завжди ідеальне місце, щоб зрозуміти, чим живуть люди, варто лиш уважно спостерігати.

Узагалі спілкуючись із друзями, які живуть закордоном, і подорожуючи, помічаю, що люди скаржаться на ті ж самі речі: зарплатні не вистачає, комуналка дорога, транспорт не влаштовує і владу пора зносити. Та при першій розмові іноземець цього ніколи не скаже, він нахвалюватиме своє. У нас більше скаржаться зі старту, без ліричних відступів про «лани широкополі».

Якщо буваю у містах з метро, то один день я в підземці. Друзі звикли. З одного боку, знайомлюсь з функціоналом, а з іншого – це завжди ідеальне місце, щоб зрозуміти, чим живуть люди, варто лиш уважно спостерігати.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также