Про те, як книга потрапляє на полицю, читацькі симпатії та жіночий стиль керування: інтерв’ю з генеральною директоркою видавництва Vivat Юлією Орловою

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Чи замислювалися ви, який шлях проходить книга перед тим, як потрапити до ваших рук? Як народжуються видавництва і як працюють? Скільки людей попрацювало над вашим улюбленим романом? Про це та інше ми вирішили розпитати генеральну директорку харківського видавництва «Віват» Юлію Орлову.

– Юліє, як ви потрапили до книговидавничої індустрії?

– Я отримала освіту дуже високого рівня. Однак, вона зовсім не пов’язана з моєю кар’єрою: за спеціальністю я – хімік-аналітик. Студентські роки були непростими, адже я повністю присвятила їх навчанню, отримала диплом з відзнакою. Як я зрозуміла потім, університет прищепив мені корисне прагнення – до постійної самоосвіти. Йому я слідую і дотепер: вже отримала ступінь MBA та зараз розпочинаю навчання у KMBS – Києво-Могилянській Бізнес Школі. І це точно не кінець!

Чим більше людина працює, тим більше робить помилок. Це все – її досвід

До книжкового бізнесу я прийшла випадково: у пізні 90-ті в Україні був дефіцит літератури, і мій одногрупник завозив книги усіма можливими засобами. Вони користувалися попитом. Отже, так трапилось, що я організувала дистриб’юторську фірму – організацію, що закупала книги у невеликих видавництв та розповсюджувала у супермаркетах. Тоді я була власницею та операційним директором водночас. Малим видавництвам не вигідно співпрацювати з великими мережами: це передбачає значні невиправдані витрати на логістику, зберігання, які не компенсуються за рахунок невеликого обігу. Тому ми були посередниками. Проте, супермаркети не дуже охоче співпрацювали із посередниками, адже у видавництв книги коштували дешевше. Тоді я і вирішила заснувати власне.

– Яка література розходилася у супермаркетах?

– В першу чергу, у магазин людина йде по продукти, а книга – це випадкова покупка. Тому ми обирали високооборотні книги: нон-фікшн та дитячі. Ми постійно відстежували показники продажу та корегували асортимент так, щоб мати високі показники так званого коефіцієнту виторгу з полиці. І нам це вдавалося!

– Яка література популярна в сучасній Україні?

– У нашій країні є певна тенденція – художня література не користується попитом. У всьому світі найбільше продається саме вона, бо люди занурюються у художню літературу, щоб відволіктися від повсякденних проблем і тривог: шукають емоції та натхнення. В Україні читають, щоб отримати практичну користь: у фаворитах – книги з саморозвитку, бізнес-література тощо. Серед причин, можливо, – певна економічна ситуація та менталітет. Якщо говорити у відсотках, то 40% продажів це – нон-фікшн, 30% – художня література і 30% – дитяча.

– Розкажіть про свої посадові обов’язки.

– Моє основне завдання як генеральної директорки видавництва Vivat – розподіл фінансових та людських ресурсів. Сформувати та налаштувати колектив, який працюватиме як злагоджений оркестр – на мою думку, і є надзадачою. Мотивувати та надихати співробітників на досягнення та творче вирішення проблем – складно.

Жінка – небезпечний супротивник, бо краще адаптується до умов середовища

Творчі люди – «зірки» – мають непростий характер. А в нас команда саме така – зіркова. Проте, саме за це я дуже люблю і ціную її: справді, важко знайти людей, що вірять у тебе, «дихають одним повітрям». Успіх нашого видавництва – це успіх команди.

– Розкажіть про структуру видавництва

– Структура подібна до будь-якого іншого бізнесу – є виробничий, фінансово-аналітичний, маркетинговий, юридичний та п’ять літературних відділів, з головними редакторами на чолі. Один з незвичних елементів – склад, що займає більше 2000 м2. Він дуже сучасний, з високою складською культурою – певною температурою повітря та вологістю. Нам він потрібен, щоб зберігати книги у належному стані, в будь-яку пору року.

– Чи мали ви якісь складнощі саме як жінка-керівник?

– Скоріше, ні. Звичайно, спочатку була якась недовіра до моїх слів: поки я набиралася власного досвіду та зростала як бізнес-вумен. Та з плином часу я заробила свій авторитет. З якимись проявами гендерної нерівності не стикалася.

– Який у вас стиль менеджменту?

– Глобально – це поєднання переговорного та директивного стилів. Взагалі, думаю що жінки в цьому плані більш гнучкі, ніж чоловіки. Жінка – небезпечний супротивник, бо краще адаптується до умов середовища, що в нашому столітті дуже швидко змінюються – курс долару, закони, політична ситуація і т.д. Чоловіки – консерватори, тому їм складніше. Звичайно, існують неперевершені чоловіки-керівники, проте, особисто моя думка – жінки більш перспективні у бізнесі.

Метод кнута, чи іншими словами – негативну мотивацію, я не вважаю гарним засобом. У нашому бізнесі багато креативу, тож догани чи покарання – невдячна робота. Якщо ми бачимо, що співробітнику некомфортно, нецікаво, чи він не справляється зі службовим обов’язками – ми прощаємося.

Команду мотивуємо по-різному: є звичні та нестандартні методи. Наприклад, ми організовуємо «вітамінний день»: щочетверга ми роздаємо працівникам різні фрукти безкоштовно. Це – спосіб проявити піклування про своїх співробітників. Та не вітамінами єдиними – звісно, є і фінансова мотивація. Окрім цього – члени команди відчувають повагу та можливості для зростання, самореалізації. Наша компанія, і я в тому числі, – відкриті до діалогу. Працівники знають, що я ні в якому разі не самостверджуюся за їх рахунок. Вони бояться підвести інших, бо знають, що успіх – колективна заслуга, а не тому що є певний тиск. Я вважаю, що за наявності страху покарання неможливо розвиватися. Кожен має право на помилку. Власне – чим більше людина працює, тим більше робить помилок. Це все – її досвід.

– Опишіть, будь ласка, повний цикл видавництва книги.

– Частково за вибір книги відповідає відділ маркетингу. Там вивчають цільову аудиторію, затребуваність, трендовість тої чи іншої теми, наскільки книга відповідає нашому видавничому плану. Фінальне рішення про те, чи випускати певну книгу, приймається на Видавничій раді. Також відбором книг займається креативний директор, головні редактори і т д. У нашій компанії головне – не розподіл обов’язків, а результат.

Кожна книга – це окремий проект. В середньому, щодня ми видаємо 1,5 книги. У роботі з авторами є декілька підходів. Один – замовити книгу на актуальну тему, знайомому автору. Інший – шукати експертного автора «під тему». До речі, знайти освічену та обізнану людину, яка є експертом у своїй тематиці, та ще і готова створити книгу, – доволі складно.

Вважаю, що за наявності страху покарання неможливо розвиватися. Кожен має право на помилку

Коли рукопис готовий – його вичитують бета-рідери. Це спеціальні «читачі», які для нас оцінюють текст за певними критеріями: наскільки розкрита тема, прописані герої, яка якість мови, сюжет і т.д. Вони завжди працюють на фрілансі. Після того як рукопис затверджено, ми купляємо авторські права, та, за потреби, заключаємо ліцензійну угоду з ілюстратором. Тоді книга проходить наукову або художню редакцію та коректуру. Це – важливий етап, який допомагає твору стати більш цілісним.

Так, інколи це – саме той етап, за якого текст може зазнати змін. Далі створюється дизайн макету, здійснюється верстка, фінальне вичитування та підготовка оригіналу макету до здачі. Тоді рукопис вирушає на типографію, де друкується та їде на склад. Кінцеве місце призначення – полиці магазинів, заправок, книжкових клубів.

Існують онлайн- та офлайн-клуби. Для них видавництва створюють каталоги книг різних видавництв, на які орієнтуються їх підписники.

– Чи не боїтеся ви конкуренції електронних та аудіо книг?

– Ні, у нас у будь-якому випадку не поменшає роботи: як електронна, так і аудіо-книга спочатку є оригінал-макетом у цифровому форматі. Потім їх віддають або на озвучку – для аудіо-книги, або трансформують в один з популярних цифрових форматів – і продають як електронну книгу. І зазначу, що паперові книги все ще популярні як в Україні, так і у світі. За даними Франкфуртського книжкового ярмарку, лише 10-12% читачів у світі обирають електронний формат.

– Чи складно вам було перейти на масовий друк літератури українською мовою?

– Перехід був непростим, але останні 5 років більшість книжок ми видаємо українською. Зазвичай ми думаємо, що попит визначає пропозицію. Проте, з україномовними книгами пішов і зворотній процес: пропозиція породила попит. Зокрема, на це дуже вплинув мовний закон.

– Які у вас плани на майбутнє?

– Плани – скромні: ми хочемо бути найкращими! Щоб автору  було престижно для нас писати, щоб читачі шукали наші книги, щоб відмітка Vivat була знаком якості. Адже кожне видавництво має свій стиль: наприклад, люди часто обирають для себе одяг одного бренду, який їм імпонує за стилем, ціною, якістю. Так само й з видавництвами. І частково ми вже цього досягли: маємо багато лояльних покупців, які на книжкових ярмарках шукають саме наші книги. Вся наша команда цього прагне.

– Що читаєте особисто ви?

– Я читаю багато бізнес-літератури – вона для мене цікава, корисна та спряє розвитку видавництва. В фаворитах – книги Адізеса та Стівена Кові. Також я часто читаю уривки рукописів, аби мати уявлення про них на Видавничій раді.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!