У вас є питання щодо працевлаштування, зарплати, атестації, звільнення або дискримінації на роботі? Ви вважаєте, що роботодавець порушує ваші права? Або навпаки – не впевнені, чи законні ваші вчинки стосовно компанії?


Редакція The Point продовжує рубрику «Запитайте юриста». У коментарях до кожного матеріалу рубрики ви можете ставити запитання, пов’язані з вашими робочими правами та обов’язками. І ми попросимо експертів – провідних фахівців у сфері трудового права – роз’яснити спірні моменти.


«Яких працівників роботодавець повинен забезпечити житлом?» – дане запитання розбираємо разом з експертом.




Інеса Летич, радник юридичної фірми Asters


Кілька десятків років тому питання забезпечення працівників усім необхідним – від харчування до житла – часто вирішувалося за участі роботодавця. Натомість, нинішня модель суспільно-економічного життя передбачає самостійність працівника у вирішенні подібних питань. На сьогодні, наприклад, можливість отримати житло у тимчасове чи постійне користування разом з роботою чи за вислугу років на підприємстві практично повністю відійшла у минуле. Попри це, у низці випадків трудові відносини все ж зумовлюють обов’язок роботодавця вирішити житлові питання для своїх працівників, хоча б на тимчасовій основі.


Відрядження та переїзд на роботу в іншу місцевість


Найпоширеніший та чи не найвідоміший випадок, коли витрати на житло покладаються на роботодавця, –  направлення працівників у службові відрядження в межах України чи за кордон. Чинний кодекс законів про працю України (КЗпП) у ст. 121 містить загальне положення, за яким працівникам, що направляються у службові відрядження, роботодавець повинен відшкодувати витрати на найм жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.


Деталі щодо відшкодування витрат на житло законодавство наразі встановлює лише для працівників органів влади та підприємств, що фінансуються з бюджету. А саме, такі детальні правила встановлено Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, а також Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98.


Зокрема, такі нормативні акти обмежують граничну суму, яку роботодавець може відшкодовувати за найм житла відрядженому працівникові. Для відряджень у США та Великобританію гранична сума відшкодування за житло складає 240 доларів США на добу, а для відряджень по Україні – лише 600 гривень. Проте приватних роботодавців такі обмеження не стосуються, і вони вправі відшкодовувати вищі суми згідно з внутрішніми положеннями.


Варто зазначити, що у ситуації, за якої відрядження працівнику не оформлюється, однак його постійно чи тимчасово переводять на роботу в інший населений пункт, система необхідних компенсацій суттєво відрізняється. Так, згідно зі ст. 120 КЗпП та Постановою КМУ від 2 березня 1998 року № 255, у подібних випадках роботодавець відшкодовує вартість проїзду і перевезення майна та надає одноразову допомогу у зв’язку з переїздом. Разом з тим, питання забезпечення житлом вирішується та фінансується працівником самостійно.


І лише у випадку, коли працівник переводиться на строк не більше одного року, і з ним не переїжджає сім’я, за погодженням сторін замість виплати одноразової допомоги йому можуть відшкодовуватися витрати, пов’язані з тимчасовим проживанням на новому місці (витрати на житло включно).


Проте розмір відшкодування таких витрат не повинен перевищувати 50 відсотків розміру добових. Звісно, трудовим договором можуть передбачатися і інші, більш сприятливі для працівника, умови щодо житлового питання.


Житло у «соціальному пакеті»


Для загальної кількості працівників на сьогодні законодавство не встановлює інших випадків, коли роботодавець в обов’язковому порядку забезпечує працівників житлом чи відшкодовує витрати на таке житло. Однак законодавство не забороняє передбачити таке благо для працівників у колективному договорі компанії, її внутрішніх положеннях чи навіть безпосередньо у трудовому договорі з працівником.


Наприклад, досить поширеними є випадки, коли роботодавці надають житло працівникам, що наймаються на роботу поза межами населених пунктів, особливо на низькооплачувані роботи, наприклад, будівництво. Як правило, у таких випадках працівникам надається право користування житловим приміщенням, яке належить роботодавцеві або ж наймається ним для своїх працівників.


Іншим поширеним випадком участі роботодавця у вирішенні житлового питання працівників є трудові відносини з топ-менеджерами чи іншими цінними працівниками, особливо з іноземцями. Найчастіше у такому випадку роботодавець зобов’язується наймати для топ-менеджера підходяще житло (рідше – компенсувати витрати на оренду), про що зазначається безпосередньо у трудовому договорі чи контракті.


І, нарешті, сприяння роботодавця у вирішенні «квартирного» питання часто буває частиною загального чи індивідуального «соціального пакету» деяких великих компаній. Варто зазначити, при цьому випадки надання працівникам власне житла як такого зустрічаються нечасто. Частіше роботодавці практикують фінансове сприяння у вирішенні питання, наприклад, надання безвідсоткових позик працівникам для придбання житла.


Житло для особливих категорій працівників


У деяких випадках держава зобов’язується забезпечувати працівників певних сфер діяльності житлом в обов’язковому порядку. Однак подібне благо доступне лише для обмеженої кількості категорій працівників.


Наприклад, однією з таких категорій є судді, працівники апаратів судів, працівники Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. Такі особи можуть забезпечуватися службовим житлом на період виконання своїх обов’язків з розрахунку 13,65 квадратних метра жилої площі на одну особу. Порядок надання такого службового житла визначається Наказом Державної судової адміністрації України від 22 грудня 2017 року № 1122.


Крім цього, у Порядку, передбаченому Постановою КМУ від 3 серпня 2006 року № 1081, право на забезпечення житлом мають військовослужбовці та члени їх сімей. Подібні положення законодавства передбачені також для педагогічних працівників, працівників культури, медичних та фармацевтичних працівників. Також на сьогодні діє Постанова Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», якою визначається широкий перелік категорій працівників, що мають право на отримання службового житла.


Разом з тим, існування подібних нормативних актів та наявність у них посади, яку займає працівник, не означає автоматичного та швидкого отримання житла. Такі працівники можуть отримати житло в порядку всім відомих квартирних черг, що, залежно від категорії працівника, може означати роки або навіть десятиріччя очікування.


Відносно новий механізм забезпечення службовим житлом передбачено для поліцейських та працівників служби цивільного захисту. Так, згідно з Постановою КМУ від 14 листопада 2018 року № 1201, такі працівники можуть взяти житло у фінансовий лізинг, що є різновидом договору оренди. Періодичні лізингові платежі за такою моделлю сплачуються працівником лише частково, а після їхньої повної сплати житло переходить у власність.


Інші статті по темі:


Запитайте юриста: хто може відпочити за рахунок роботодавця?


Запитайте юриста: як некурцям захистити свої права в офісі?


Запитайте юриста: як захистити свої права, якщо вас дискримінують при прийомі на роботу?