«Мені важливо писати, щоб не луснути»: чотири історії про те, як стати письменником, не кидаючи роботу в офісі

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Як можна встигати писати книги, не звільняючись зі своєї основної роботи, що забезпечує стабільний дохід? Це питання хвилює кожного, хто мріє написати свій роман, але боїться перешкод, не знає, як правильно розрахувати свій час чи знаходить інші виправдання. Герої цієї статті – це випускники центру літературної освіти LITOSVITA, які зрозуміли, що хочуть бути письменниками й перетворили це з мрії на ціль. Вони закінчили курси письменницької майстерності, видали свої книги, стали лауреатами літературних премій і при цьому не покинули своєї іншої роботи. Як їм це вдалося, письменники розповіли The Point.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Павло Матюша

Письменник, перекладач, автор казки «Вієчка»

 

Про основну роботу

Я працюю менеджером на консалтингову компанію в Парижі, що спеціалізується в банківському секторі. Моя робота полягає в отриманні контрактів та забезпеченні їх реалізації разом з командою консультантів. Мій фокус, логічно, охоплює також Східну Європу.

Про початок письменництва та першу книгу

Я почав писати ще у дитинстві. Написав коротку повість про учня середньої школи і його життя-буття. Сюжет було взято, м’яко кажучи, з біографічних мотивів середини дев’яностих. До речі, потрібно якось віднайти рукопис – тепер самому цікаво, що там написано, бо деякі з пригод справді епічні.

Також у дитинстві пробував створювати вірші за мотивами когось із великих. Потім довгий час не писав. Повернувся до цього заняття уже в більш зрілому віці.

Моя перша книга, яка вийшла друком, – це Антологія молодої поезії США. Я був одним із чотирьох українських поетів-перекладачів, які взяли участь у цьому проекті видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Пишу, бо не можу не писати, це письменницька форма усвідомлення світу і свого місця у ньому. Можливість розмовляти з великими масами людей крізь час і дистанцію. Просувати власну естетику. Гратися в деміурга.

Як розподілити час і сили, щоб вистачало і на роботу, і на творчість

Творчість – це теж робота, навіть якщо писати коротенькі вірші. Тому якщо у вас є велика і амбіційна мета на кшталт виграти премію «Смолоскип» або отримати «Книгу року ВСС», тоді найкраще виділити у своєму графіку час для творчості (а також для презентацій, редагування та іншої навколотворчої діяльності), і на цей період повністю виключати щоденну роботу зі своїх справ і думок. Якщо ж амбіційної мети немає, то можна не перейматися, бо творчість – така штука, яка пробивається крізь усі загорожі. Просто з певною часткою організації «муки творчості» значно полегшуються.

Потрібно розраховувати сили на довгу дистанцію, знайшовши ту пропорцію розподілу справ, яка може працювати місяцями й роками, і при цьому приносити задоволення. Наприклад, я знаю, скільки відсотків мого часу займають різні види моєї діяльності. Я знаходжу час для сну, читання, спорту, ходіння по барах, подорожей і власне для писання. Вважаю, що можна було б ще більше оптимізувати цю модель, утім, наразі я отримую задоволення від життя, і творчість лише додає мені сил.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Чи можна навчитися писати, і чи допоможуть у цьому курси

Мені завжди хотілося знати всіх і вся у літературному процесі, бо я почувався трохи одиноким зі своїми власними демонами. Відтак, я не пошкодував, що пішов на Курси письменницької майстерності від LITOSVITA, оскільки, крім чудових лекцій від неймовірних лекторів, тепер товаришую зі значною частиною українського літературного простору. Моє коло спілкування розширилося, а це своєю чергою позитивно вплинуло на якість писання.

І, до речі, писати навчитися можна! Правило 10 000 годин ніхто не відміняв. Якби одна з дружин Гемінґвея не загубила його валізку з ранніми рукописами, можливо, світ знав би набагато менш вдалі твори старого Гема. Кожен наступний опус має бути не гірший за попередній. І цього досягають з практикою. Утім, існує зворотний приклад юного Артюра Рембо, який понаписував свої вірші у 18 років, а вже в 21 назавжди кинув цю невдячну справу.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Чому важливо писати

Був час, коли я думав покинути писати, бо – навіщо? І тоді я намагався собі відповісти на питання, чому мені важливо писати. Але, зрештою, зрозумів, що пишу, бо не можу не писати. До того ж, це письменницька форма усвідомлення світу і свого місця у ньому. Можливість розмовляти з великими масами людей крізь час і дистанцію. Просувати власну естетику. Гратися в деміурга. Та й взагалі… Я завжди ставився до написання книг як до найприємнішого з приємних занять. Утім, мені подобається, що для мене література наразі не є питанням виживання. Я отримую справжнє задоволення, коли пишу, і не поспішаю міняти цей стан речей. У бізнесі є своя краса, та й, знову ж, потрібно звідкись черпати свій матеріал. То чому не зробити double-sided platform?

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Три поради письменникам-початківцям

    1. Ставайте на цей шлях – зійти завжди встигнете. Всі видатні письменники так і починали.
    2. Пишіть у своєму темпі, щоб не втратити смак, але пишіть!
    3. Не поспішайте видавати свої перші твори. Дайте собі і текстам час «настоятися».

 «Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Яна Опарій

Письменниця, блогерка. Лауреатка премії «Смолоскип», авторка книжки «Мудра кішка Варшава»

 Про основну роботу та її відображення у творчості

Я працюю в IT-стартапі PublBox експертом з комунікацій на польському ринку. Займаюся PR, SMM, організацією конференцій, роботою з інфлюенсерами, загалом – позиціонуванням бренду в Польщі.

Ця робота однозначно допомагає мені з письменництвом. У стартапі доводиться часто мислити нестандартно, швидко змінювати хід думок, креативити і придумувати образи. Можна сказати, це практичні вправи перед тим, як сісти й писати прозу.

У роботі надихають успіхи, а ще більше – невдачі. Коли мене щось злить, я пишу. Коли хочеться когось побити – пишу, коли не досягаю бажаного – засмучуюся й теж пишу.

Інколи зустрічаються цікаві люди, слова й поведінка яких відтворюються на моїх сторінках. У романі «Мудра кішка Варшава» зустрічаються фразочки кількох поляків, з якими спілкувалася по роботі. Не часто, але інколи в тексти потрапляють прототипи клієнтів, колег, партнерів по роботі. Мені пощастило, у мене творча робота, інакше – я довго не витримую й звільняюся (перевірено).

На першому курсі мої твори ввійшли в студентську  збірку «Поетех», і тоді я зрозуміла, що задоволення можна отримувати не лише від сардельки в тісті.

Про початок письменництва та першу книгу

А почала я писати з шести років – це були нікудишні тексти, а з двадцяти – уже ті, що знаходили свого читача. Потім пішла на журналістику лише тому, що не уявляла свого життя без блокноту й творчості. І тому що не любила математику. На першому курсі мої твори ввійшли в студентську  збірку «Поетех», і тоді я зрозуміла, що задоволення можна отримувати не лише від сардельки в тісті. Письменство стало для мене потребою. Майданчиком, куди можна втекти й забутися.

Як розподілити час і сили, щоб вистачало і на роботу, і на творчість

Часу й сил постійно бракуватиме. Справа лише у пріоритетах. Маю чітке правило: 10 годин в тиждень присвячувати писанню, зачасти – вихідними ранками. Під час писання намагаюся не перемикати увагу. Треба ловити нагоду й не розкидатися натхненням.

Мені швидко допомагають повернутися до написання подорожі, перегляд емоційних театральних вистав, безвихідність ситуацій – це все надихає.

Мені важливо писати, щоб не луснути. Від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться.

Чому важливо писати

Мені важливо писати, щоб не луснути. Від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться. Я завжди ставилась до написання книг як до можливості створити власну реальність. Як до можливості побути собою без бійцівських рукавичок.

Чи можна навчитися писати, і чи допоможуть у цьому курси

Чому я вирішила піти на курси LITOSVITA? Бо одного літа в мене був творчий застій. Я відвідала 24 країни світу, написала про найцікавіші подорожі в «Блозі на чемоданах» і не розуміла, що далі робити з цими текстами. Той етап у житті, який моя бабуся називає «хоч кричи «рятуйте». Відчувала, що можу, але бракувало розуміння, що саме я можу.

На школу від «Літосвіти» поїхала, бо сподобався, як написаний пост у «Фейсбуці». Як SMM-ниця зацінила креатив і дизайн, вирішила зареєструватися. Літературна школа схожа на гру Fort Boyard. Тобі дають можливість взяти від цього виїзду максимум, але лише від тебе залежить, що саме встигнеш черпнути. Я встигла черпнути впевненості, рішучості, мотивації, натхнення і знайомства з неймовірними людьми.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Три поради письменникам-початківцям

    1. Поєднуйте з роботою, яка не псує настрій.
    2. Сплануйте час для писання.
    3. Займайтеся спортом.

 «Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво 

Сергій Комберянов

Письменник, лауреат премії «Смолоскип», автор книги «Крадії памяті»

Про основну роботу та її відображення у творчості

Я керую консалтинговою компанією, яка впроваджує технології управління виробництвами за методикою Тойота. Також маю ще й адвокатську практику.

Сам факт існування основної роботи дуже допомагає, оскільки ти можеш отримувати унікальний життєвий досвід. Крім того заробітки від основної роботи роблять тебе незалежним і більш впевненим.

Однак кількість роботи – це величезний мінус. Зате друга робота (адвокатська) буває джерелом натхнення. У мене особисто один із невиданих романів повністю базований на ранніх роках адвокатської кар’єри. Однак він може бути і не виданий, бо герої роману ще живі.

Моя система – писати, не озираючись на попередні сторінки. Я ніколи не перечитую написане, доки не поставлю останню крапку в романі. Мені це допомагає не злякатися недосконалості і не втратити ритм тексту.

Як розподілити час і сили, щоб вистачало і на роботу, і на творчість

Цікавість до писання у мене з раннього дитинства, але через кар’єру забув про творчість, і лише коли на деякий час перестав працювати, знайшов сили для творчості.

Думаю, справа не в кількості роботи, а в тому, які емоції вона викликає. Якщо робота виснажує і змушує нервувати, то вона буде негативно впливати навіть на вільний від неї час, хоч скільки його не знаходь. Я особисто вважаю, що час завжди є (його можна забрати у соцмереж, у телевізора), а от енергію можна отримувати, лише якщо більшість часу робиш те, що любиш.

Бажано ввести ритуал, за яким на творчість буде виділятися певна визначена кількість часу в день чи в тиждень. Моя система – писати, не озираючись на попередні сторінки. Я ніколи не перечитую написане, доки не поставлю останню крапку в романі. Мені це допомагає не злякатися недосконалості і не втратити ритм тексту.

Метод, який швидко допомагає повернутися в текст, – це «програти» останню сцену в голові, ніби в кіно. Натхнення, звичайно, важливе для мене, як і для кожного письменника. Але лише кропітка праця зробить з алмазу діамант.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Чому важливо писати

Я хочу розповісти про свої думки якомога більшій кількості людей. Я завжди ставився до написання книг як до найважливішої діяльності в житті. Свою першу книгу я написав у 33 роки.

Чи може письменство стати основним джерелом доходу для автора? Думаю, в нашій країні тільки тоді, коли романи письменника будуть екранізовані.

Чи можна навчитися писати, і чи допоможуть у цьому курси

Я щиро вірю, що вчитися писати і можна, і треба. Ідеям романів вас не навчать, але точно дадуть «фізику» процесу – як скласти з простого каміння будівлю, що для когось стане храмом чи домом. Тому я пішов на курси від LITOSVITA, і це повністю перевернуло моє уявлення про світ книговидання. Саме на курсах я познайомився з людьми, які своїми порадами зробили мій дебютний роман кращим, а потім допомогли з його просуванням. Письменство стало для мене покликанням всього життя.

 

Мені важливо писати, щоб не луснути. Від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться.

Три поради письменникам-початківцям

    1. Не шукати у роботі відмовку.
    2. Не використовувати в романах образи колег по роботі.
    3. Писати хоч по абзацу в день і не зупинятися. 

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Роксолана Сьома

Письменниця, журналістка, автор книг «Суміжні світи», «Вакації у Танґермюнде» та «Голова»

Про основну роботу та її відображення у творчості

Я працюю інформаційним продюсером на телеканалі, в програмі журналістських розслідувань. Шукаю спікерів, героїв сюжетів, приймаю дзвінки і кореспонденцію, надсилаю інформаційні запити в державні установи. Також багато років займаюся дизайном і виготовленням жіночих прикрас із натурального каменю. Мої прикраси носять жінки в усьому світі. Серед них є представниці культури, шоубізу, науки, політики та дипломатії. Деякі мають по десять, двадцять і навіть тридцять моїх прикрас!

Чи буває друга робота джерелом натхнення? Думаю, що написати книгу без досвіду (власного чи запозиченого) – непросто. Створений автором світ повинен якомога точніше відтворювати дійсність, навіть якщо це фантастика. Читач має вірити написаному. Свого часу я сім років пропрацювала в журналі, що висвітлював питання українського і світового дизайну. І ось героями мого роману «Голова», що вийшов друком у 2016 році, стали саме дизайнери, архітектори і скульптори. Мій «журнальний» досвід став підґрунтям для цієї історії.

Про початок письменництва та першу книгу

Вірші я писала з дитинства, у старших класах почала писати оповідання і есе. Але вже в чотирнадцять мріяла про роман. Свій перший роман почала писати, коли мала 20 років. Не повірите, але той текст дописала зовсім недавно. Правда, у проміжку створила ще п’ять романів. На сьогодні друком вийшли лише три. Інші, очевидно, дожидаються свого часу.

Моєю першою книжкою став другий написаний текст – історичний роман про остарбайтерів «Вакації у Танґермюнде». Мені знадобилося два роки, щоб зібрати необхідний матеріал і написати текст. Потім ще два роки я чекала на перетворення рукопису на книгу. У результаті перша книга з’явилася, коли мені було 34 роки.

Мені часто сниться, що я когось убиваю, а потім намагаюся замести сліди і тяжко борюся з власним сумлінням. Так от, тексти чудово врівноважують цей стан. Ти завжди можеш когось убити в романі, і тобі точно нічого за те не буде.

Як розподілити час і сили, щоб вистачало і на роботу, і на творчість

Мені дуже пощастило, бо в мене найкраща в світі робота! Ось уже п’ятий рік я працюю на провідному українському телеканалі, і графік «через тиждень» дозволяє мені безперешкодно займатися іншими улюбленими справами: написанням текстів і створенням жіночих прикрас. Тобто, мені не потрібно «перемикатися». Бо для кожної з моїх робіт є окремий час. Моя основна робота і хобі жодним чином не перетинаються і точно не заважають одне одному. Навпаки, завдяки своїм роботам, кожна з яких – по-своєму улюблена, я почуваюся цілісною і щасливою.

Взагалі, я дуже багато працюю. Роками живу без вихідних. У мене не буває такого, щоб я лежала на дивані чи просто дивилася телевізор. Намагаюся весь свій час використовувати раціонально. Коли працюю вдома, то за текстами чи намистом можу просиджувати по 12-14 годин. «Домашні» знають: якщо я вдома, то це не означає, що мене можна відволікати. Коли пишу – в мою кімнату ніхто й не заходить. Від такого графіку, звісно, втомлююся, але достатньо добре виспатися – і я знову у строю. Бо улюблена робота – це стосується і основної, і моїх хобі – окриляє!

У свій вихідний тиждень я прокидаюся о 6.30, запарюю каву і сідаю за комп’ютер. Працюю цілий день, часом до дев’ятої-десятої вечора. Продуктивніше працюю в першій половині дня, коли голова «свіжа».

Звісно, буває, що текст «не йде». У такому разі можу ненадовго перемкнути увагу на щось інше, наприклад, скласти нове намисто чи вирішити якесь побутове питання, а потім з новими силами повертаюся до тексту. Вважаю, все, що маю написати, – напишу. Тому нікуди не поспішаю і ніколи себе не силую. Коли є дедлайн – сідаю і працюю, але навіть у такому разі кажу собі: ти маєш право не встигнути. І зазвичай встигаю.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Чому важливо писати

Давно зрозуміла, що не писати – не можу. Але не можу сказати, важливо це чи ні. Навмисне я нічого не вигадую. Якось так складається, що тексти самі приходять. І коли вже вимальовується ідея, важливим стає втілити її, довести до кінця. Але я ніколи не переймаюся, що от допишу цей роман, а наступний «не прийде», бо ідеї народжуються самовільно, можна сказати, без моєї участі.

Я завжди ставилась до написання книг як до можливості розповісти ту чи ту історію; одного зі способів показати власне «я»; самолікування. Знаєте, мені часто сниться, що я когось убиваю, а потім намагаюся замести сліди і тяжко борюся з власним сумлінням. Так от, тексти чудово врівноважують цей стан. Ти завжди можеш когось убити в романі, і тобі точно нічого за те не буде. І поговорити з власним сумлінням можеш устами своїх героїв.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Чи може письменство стати основним джерелом доходу для автора

Може, якщо цей автор житиме, наприклад у США, де його права захищено, де його роботу оцінюють належним чином. В Україні це неможливо, і на те – багато причин. Видавництва висувають претензії і вимоги до авторів, автори своєю чергою гніваються на видавців, бо вважають, що їх дурять і недооцінюють. Такий у нас недосконалий ринок, якщо його можна так назвати. І я не знаю, коли це зміниться.

Чи можна навчитися писати, і чи допоможуть у цьому курси

«Літосвіта» – це любов на все життя. Я була і на курсі письменницької майстерності, і на Літшколі, і на тренінгах із видавничої справи та редагування, і на інших лекціях. Скептики часто жартують і тролять подібні курси, вважаючи, що навчити писати неможливо. Скажу з власного досвіду: завдяки лекціям «Літосвіти» мої розрізнені знання впорядкувалися і структурувалися, деякі речі, до яких я доходила інтуїтивно, під час лекцій ставали очевидними, отримували теоретичну основу. Я сама ставала більш упевненою. А спілкування з відомими авторами, їхні практичні поради – неабияк наснажували.

Я впевнена, що навчитися писати можна. Якщо у вас зв’язне, логічне мислення – то ви висловите будь-яку думку. Інша справа, якими будуть ваші тексти: чи буде в них певний, лише вам притаманний стиль, чи вдасться вам поміж рядками сказати більше, ніж у них? Література – це мистецтво. Тут потрібен якщо не талант, то щонайменше нерв, пристрасть, емоція.

«Я пишу, щоб не луснути від передозу думок та емоцій»: чотири історії про те, як поєднати кар'єру та письменництво

Три поради письменникам-початківцям

  1. Не бійся.
  2. Не шукай собі виправдань.
  3. Пиши. Пиши кожної вільної хвилини (якщо не писати не можеш). 

Тих, хто теж мріє писати або вже пише книги, але хвилюється, що йому не вистачає знань та таланту, LITOSVITA запрошує на «Курс письменницької майстерності», що стартує 16 жовтня у трьох містах України: Києві, Харкові та ЛьвовіУчасників очікують 40 годин теорії письма, практичних вправ і порад від професійних письменників про те, як будувати сюжет і персонажів, створювати яскраві описи, художні деталі та метафори, редагувати написане і шукати видавця.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также