Міжнародний день волонтера у всьому світі відзначають 5 грудня. Засноване це свято за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН у 1985 році. Волонтером може бути далеко не кожен – це покликання. Велике серце цих людей, вміння віддавати, нічого не чекаючи на заміну, – вражають. Небайдужість, співпереживання допомагають їм рухатися вперед, ведучи за собою близьких за переконаннями людей.


Напередодні свята ми поспілкувалися з волонтером, який разом зі своєю Спільнотою допомагає бідним в будинках для людей похилого віку, на вулицях, в дитячих будинках, ромським родинам; ековолонтеркою, яка піклується про тварин; лікарняною волонтеркою БФ «Таблеточки» та волонтеркою, яка займається популяризацією донорства крові в Україні.


Сподіваємося, що історії надихнуть багатьох на добрі справи, адже це найцінніше, що ми можемо зробити для тих, хто цього потребує.


Юрій Ліфансе


Юрій Ліфансе, голова Спільноти святого Егідія в Україні


Про шлях до волонтерства крізь дружбу


У 15 років я познайомився з людьми, які займалися волонтерством. Ми стали добрими друзями, тому волонтерство – це плід дружби. Відтоді ніколи не було сумнівів – продовжувати рухатися в даному напрямку чи ні, для мене це було очевидно.


Про діяльність


Спільнота святого Егідія – це Міжнародний християнський рух, який представлений у понад 50 країнах світу. Ми будуємо мир навколо себе, молимося та допомагаємо людям, які знаходяться у скруті. В Україні ми з 1991 року (працюємо у Львові, Івано-Франківську та Києві – перший осередок). Допомагаємо бідним людям в будинках для людей похилого віку (працюємо онуками – знайомимося з дідусями, бабусями та чим можемо – допомагаємо); працюємо на вулицях (роздаємо їжу та намагаємося допомогти людям більше, ніж продуктами); дітям (будинкам сімейного типу) і ромським родинам.


День святого Егідія – 1 вересня. Одного разу Папа Римський запросив професора Марко Імпал’яццо, нашого Президента Sant’Egidio, в гості до Риму, щоб привітати. Президент його запитав: «Що ви нам побажаєте?». Папа відповів: «Будьте як воротарі на воротах. Бачите м’яч – ловіть його і робіть все, що можете, щоб допомогти». Приблизно за таким принципом працюємо і ми – зустрічаємо проблему та намагаємося її вирішити, робимо все, на що вистачає сил.


Все це я не роблю сам – Спільнота велика (близько 500 людей в Україні), я лише її очолюю, жодна людина в Спільноті не отримує заробітну плату, в кожного є своя робота, я – викладач італійської, серед нас є лікарі, менеджери тощо.


Про тих, кому потрібна допомога


Поряд з будинком однієї з наших подруг жила ромська родина (у посадці), дітям доводилося у смітнику шукати їжу. Ми з ними познайомилися, організували літню школу. Їхні батьки з родинами приїздили на заробітки до Києва, разом з дітьми ми проводили для них уроки, а потім протягом року відвідували їх на місці. Вони, на жаль, стали першими жертвами погромів у Києві. Саме це поселення закидали камінням, постраждали і наші учні. Ми намагаємося підтримувати їхні родини, щоб діти відвідували школу, коли вони на Закарпатті, зараз підтримуємо їжею, речами, тому що період карантину для них взагалі важкий.


Про те, як вдається поєднувати основну роботу та волонтерську діяльність


Після роботи, іноді – замість. Це не проблема – виділити дві-три години свого часу на тиждень, щоб допомогти іншим. Проблема – зробити такий вибір і цим займатися.


Про найважче у волонтерстві


Допомагати людям безкорисливо – справжня революція. У світі більше говорять про те, що потрібно заробляти, нічого не робити безкоштовно.


З власного досвіду скажу – якщо ти робиш щось для інших, твоє життя стає точно кращим, ти отримуєш сенс життя, натхнення.


Коли навчаєшся керувати своїм часом, навіть на основній роботі стає простіше – потрібно все добре розрахувати, щоб вистачило часу і на роботу, і на родину, і на все інше.


Найважче – перестати закохуватися в себе, бо попри поганий настрій все одно потрібно встати та працювати. Іноді про волонтерів думають, що вони дилетанти. У Спільноті святого Егідія – навпаки, переконані, що ми суперпрофесіонали та для цього виконуємо свою роботу дуже добре, настирливо, не забуваючи про неї. Це допомагає багатьом речам в житті.


Найважче – коли ти втрачаєш друга, коли дружиш з літньою людиною, а вона помирає, коли телефонує бездомна подруга і повідомляє про смерть свого чоловіка, а ти приїжджаєш її підтримати. Смерть – це завжди дуже страшно, але таким чином ми маємо своїх ангелів на небесах.


Про тих, кому вдалося допомогти


Бездомні – це не якісь особливі люди. Це як начальник, який бачить в тобі великий потенціал, але ти не користуєшся тими можливостями, які дає кар’єра, і начальник дивується, чому ти не хочеш ставати мільйонером, як він. У кожного з нас своє життя і кожен з нас за нього відповідає.


Для нас кожна людина цінна, незалежно від її соціального статусу. Тому ми намагаємося їй допомогти, чим можемо, бути поряд навіть коли людина каже, що вона нічого не хоче, але настане момент, коли захоче.


Так сталося, наприклад, з нашою подругою, яка жила на Майдані років 10, була в рабстві в одному кафе, яке дозволяло їй переночувати в підсобному приміщенні за те, що вона прибирає цілий сквер довкола. Одного дня вона сказала: «Мені 60, я тут помру, заберіть мене». Ми зняли для неї та ще кількох жінок квартиру, вони перестали бути бездомними. Це було років 5 тому. Це успішна історія, їх досить багато. З цього почалася інша пригода – зараз жінки похилого віку, які ніколи не хотіли жити разом, вчаться жити разом. Тому є свої проблеми, але це не означає, що цього не потрібно робити.


Про те, що найбільше вражає


Вражає невмотивоване насильство щодо бідних людей на вулицях. Наприкінці жовтня у Львові двоє молодиків катували кілька днів бездомних людей 60-70 років. На їх честь намалювали графіті у Львові. У Києві існувала банда з кількох людей, які заходили в закинуті будівлі та катували, грабували бездомних. Для цього немає жодного виправдання. Вражає насильство і те, що іншу людину через те, що вона чимось відрізняється, просто не вважають за людину.


Також вразила історія, пов’язана з локдауном в Києві. У квітні ми змогли потроїти роздачу їжі за 10 днів – замість 500 порцій – 1 500, а в один тиждень ми роздали 3 000, завдяки підтримці простих людей, киян, які робили кожен маленьку справу – готували вдома, привозили багато їжі. Таким чином ми змогли врятувати дуже багато людей, коли на вулиці був голод і спрага. Вражає Київ – з одного боку, є люди, які ображають інших людей, з іншого – є широка душа Києва, яка може сконцентруватися та в потрібний момент допомогти багатьом людям.


Про любов до справи


У світі немає жодної настільки бідної людини, яка б не могла допомогти іншій людині. Допомагати іншим безкорисливо може кожен.


Наприклад, наші друзі з будинку для літніх людей моляться за нас і збирають речі для бездомних, самі бездомні допомагають нам в роздачі, допомагають своїм друзям бездомним.


Не варто займатися волонтерством тим, хто хоче це зробити сам. Ти не знаєш, куди приведе ця діяльність. Тому варто це робити з друзями – знайти їх, приєднатися до людей, які цим вже займаються, та робити справу разом.


Волонтерство – найкращий погляд на цілий світ. Ти починаєш дивитися на світ очима людини з будинку для літніх людей, яка вже не ходить, бачиш персонал, директора, іноді розмовляєш із заступником Міністра. Така діяльність дає абсолютну свободу, ти не маєш жодних обмежень, коли хочеш допомогти іншій людині.


Таємний Санта-2021


Запрошуємо всіх приєднатися до нашої різдвяної карантинної акції «Таємний Санта-2021». Можна вибрати людину, якій хочете допомогти, підготувати для неї подарунок, дистанційно відправити його поштою, а ми його вручимо саме тій людині, а ви отримаєте гарні світлини та настрій.


Олеся Кулик, ековолонтер «Зграя»


Олеся Кулик


Про кошеня, яке змінило життя


З самого народження спілкуватися найемоційніше і чистіше могла з тваринами, в будинку завжди було досить багато тварин. На першій роботі підкинули кошенятко, вдома, на жаль, не могла його залишити. Саме тоді дізналася, хто такі волонтери, що вони роблять, і зрозуміла, що більшість із цього я вже вмію.


Про діяльність


Діяльність моя різноманітна. Наразі, ековолонтер – організація суботників, зимових годувань птахів; організатор «Уроків Доброти», «Подаруйте пташкам небо!», з якими була по всій країні у школах, дитячих садочках, притулках, реабілітаційних центрах для особливих дітей; волонтер з допомоги рукокрилим, безпритульним котам та собакам; хранитель «Зграї» (моя сім’я, де живуть від 150 до 450 жителів залежно від сезону); волонтер допомоги диким тваринам та диким птахам.


Про найважче у діяльності


Найважчих днів було багато. Один із них був, коли людина прийшла до паркану притулку до тварин, і розстріляла мого підопічного собаку, якого довго лікували та реабілітували. Півроку ми витратили йому на допомогу і він вже шукав нову родину, був ласкавим, не вмів кусатися і дуже любив людей. У нього вистрелили більше 10 разів. Він намагався сховатись, кров’ю було залито майже все подвір’я. Це закарбувало в мені розуміння, які саме повинні бути заходи до захисту життя тварини та знання, що я ніколи не заведу собі притулок. І цю обіцянку я виконала.


Найважче у волонтерстві – щодня бачити найгірші прояви людської жорстокості та байдужості і водночас не втратити любов та повагу до людей.


Про те, кому вдалося та не вдалося допомогти


За 14 років понад 2 000 тисячі собак і котів, які знайшли нові родини, щороку ми вигодовуємо від 50 до 300 тварин і птахів і повертаємо їх туди, де вони і мають бути, – на волю. Щодо того, кому не вдалося допомогти – у кожного волонтера є своє кладовище. Головне – робити висновки з кожної смерті, щоб не повторювати помилки, і знаходити сили на прийняття нових тварин і птахів у тяжкому стані.


Про Геру


Наразі проживаємо складний випадок (поки що). Це історія собаки Гери, яка потрапила до рук волонтерів у надтяжкому стані – 4 стадія онкології та метастази у легенях. І у людей, і у тварин це значить лише одне – доживання останніх днів або місяців. Найглибші переживання були в тому, що собака була вагітна і ветеринари, які працюють з онкологією і мають надзвичайний досвід роботи з такими тваринами, сказали: «Вона жива заради дітей. Поки вона буде з ними – буде жити». Через два дні вона народила – Оладушка та Халву. Гера вигодувала малечу. Потім пережила операцію з видалення грудей. Потім ще одну операцію з видалення другої пухлини. Оладушок живе у своїй родині. А Халва живе з мамою і я не буду шукати їй дім, поки її мама жива. Моя мама померла від онкології 4 стадії та метастазів, я знаю, що це таке. Гера з нами живе вже півроку, попри діагнози. Кожен день з нею – це щастя.


Моя «Зграя» – це моя сім’я, це моє дихання і життя. Це кисень, без якого не можна жити.


Ольга Діденко, лікарняний волонтер у БФ «Таблеточки»


Ольга Діденко


Про рішення стати волонтером


Перший досвід волонтерства трапився під час подій на Майдані, згодом продовжила допомагати армії. Чому? Бо просто не змогла і не захотіла бути осторонь боротьби за незалежність і свободу.


Думаю, що цей досвід і став тією стартовою кнопкою, яка допомогла усвідомити, що я можу і хочу допомагати тим, хто цього потребує.


Про діяльність


Уже 5 років я є волонтером БФ «Таблеточки», який допомагає онкохворим дітям подолати рак. Я проводила творчі заняття з дітьми у відділеннях, займалася організацією привітань іменинників, організовувала кампанії зі збору коштів, робила фото, вітала дітей у відділеннях та паліативних підопічних фонду з Новим роком у ролі Діда Мороза. Зараз продовжую активно брати участь у різних заходах, які організовує фонд, і курую напрямок «Днів Краси» у чотирьох відділеннях лікарень м. Києва. Я щомісяця збираю компанію з майстрів манікюру, перукарів, бровістів, візажистів, косметологів і ми майже на цілий день приходимо у відділення, щоб надати послуги мамам/татам/дітям, які по декілька місяців (або років) вимушені цілодобово там знаходитися. Зараз, звісно, через карантин ми тимчасово зупинили активність.


Про найважче у діяльності


У моїй практиці постійно щось вражає – пацієнти та їхні родини, волонтери та лікарі. Звичайно, трапляються різні ситуації – це ж лікарня, але, мабуть, мій досвід в HR допомагає ставитися до всього спокійно та філософськи (усміхається). Буває, що фізично втомлюєшся після насиченого дня, проведеного в лікарні, але в комплекті з втомою завжди йде неймовірний позитивний заряд.


Найважче у волонтерстві – це, мабуть, почати. У нашому суспільстві волонтерський рух поки не дуже розвинений, як в інших цивілізованих країнах. Дуже мало інформації – що це таке, навіщо це, як можна допомагати і де. Я дуже часто чула питання типу: «Ви що, робите це безоплатно?! А навіщо?». Це дуже сумний тренд.


Про допомогу


У лікарняному волонтерстві ти не можеш прийти та вирішити проблему пацієнта, бо ти не лікар і не чарівник.


Твоя робота складається з того, що ти допомагаєш дитині, яка проходить тривале і не дуже приємне лікування, відволіктися від тієї рутини з процедурами/крапельницями та відчути себе просто дитиною, яка може дуріти, грати, сміятися, радіти. Так само допомагаєш батькам, які виснажені фізично та морально, – перепочити, розслабитися, згадати про радості життя і про те, як важливо дбати про себе.


Про любов до діяльності


Для мене волонтерство – це спосіб зробити світ краще, який не потребує значних фінансів, а лише власного бажання та готовності. Це неймовірний емоційний заряд, розширення життєвих поглядів, переоцінка цінностей, можливість спробувати себе в нових ролях.


Будь-хто може стати волонтером, але для цього потрібен ресурс, моральна готовність, внутрішня зрілість, критичне мислення і головне – бажання.


Якщо ви дуже емоційна людина, то йти у волонтери не варто. Я б радила спочатку пропрацювати це з психологом, а потім пробувати. Моя думка така: сльози та жаль не допомагають, а от реальні дії – так!


Олеся Саченко, координатор спецпроєктів ГО «Агенти Крові»


Олеся Саченко,


Про діяльність


Я волонтер ГО «Агенти Крові», беру участь у чергуваннях та операційних процесах. Ми займаємося популяризацією донорства крові в Україні та проводимо чергування в донорських центрах.


Завжди прагнула допомагати іншим. Коли бачу оголошення про пошуки волонтера, одразу виникає думка: «О, так я ж можу!».


Про волонтерство та внутрішній ресурс


Іноді важко себе зупинити у прагненні допомогти всім і кожному. Так, допомагати класно і було б чудово, якби ти зміг дійсно допомогти всім, кому це потрібно. Але, на жаль, це неможливо, треба завжди пам’ятати і про себе, і свій внутрішній ресурс.


Намагаючись допомогти всім, можна вигоріти і в результаті не допомогти нікому.


Про добрі справи


Завжди вражають результати своїх дій. Наприклад, нещодавно ми з Bakehouse почали випікати «Агентське печиво», 30 гривень з продажу кожної пачки йде на розробку додатку для донорів. Створити такий додаток – наша мрія. І ось за місяць продажу печиво розліталося за лічені хвилини, його купували мої друзі, я бачила його у кошиках незнайомців, і це так круто. Бачити те, як ідеї втілюються в життя та підхоплюються іншими, – неоціненно. Печиво, до речі, настільки всім сподобалося, що акцію продовжили і до 15 грудня ви ще встигнете його скуштувати (усміхається).


Про те, що надихає


У нас неймовірна команда, без якої не уявляю вже свого життя. Одну невеличку іскру-ідею підхоплює хтось ще, додає щось своє, передає далі та на виході ми отримуємо масштабний, сильний та сучасний проєкт. Ми дуже любимо один одного, підтримуємо, віримо та допомагаємо. Ось ця відкритість до людей та ідей надає сил рухатись далі.


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії!