Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Вирушаючи в нове місто або країну, підготувати потрібно не тільки багаж і квитки, а й себе – до того, що зворотним рейсом повернеться вже зовсім інша людина. Чергова поїздка, як би довго вона не тривала і яку б відстань не змусила подолати, обов’язково залишить слід у свідомості.

Ми поспілкувалися з людьми, для яких подорожі – це не тільки робочі відрядження або літня відпустка, а саме життя. Рухаючись до різних цілей і в різних напрямках, вони сходяться в спільному розумінні: світ надто цікавий, щоби спостерігати його лише з однієї географічної точки. Може, їхні історії надихнуть і вас на пошук нових шляхів?

Почти половине языков мира грозит полное исчезновение

Сергій Пішковцій, Online marketing manager, Momondo

– Скільки країн ви відвідали на цей момент?

– Спочатку, коли побачив питання, подумав, що десь 20. Потім почав рахувати й дійшов до 27, як виявляється. Але практично всі вони – у Європі.

– Яка країна була першою, що це була за поїздка?

– Перша поїздка була дуже неймовірна – не лише тому, що вона перша, а й через спосіб мандрівки, який ми обрали. Разом із двома моїми друзями ми поїхали на фестиваль на березі Балтійського моря поблизу Риги, і зробили це на маленькому малолітражному автомобілі, з яким подолали понад 3000 км туди й назад через Словаччину, Карпати, Польщу, Литву, Латвію. Ночували в хостелах, у друзів, по каучсьорфінгу, а коли ніч раптово застала нас на півдорозі – на заправці в палатці. І хоча нічого надзвичайного в такій мандрівці немає, як і будь-які прості речі, вони запам’ятовуються надовго.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/justcallmesergio

– Скільки часу на рік зазвичай проходить у поїздках? Наскільки комфортний для вас такий режим? Як справляєтеся зі стресом переїздів?

– Я думаю, якщо порахувати загалом, то щонайменше місяць на рік я проводжу в подорожах. Але зазвичай ці дні рівномірно розкидані по місяцях – тобто, тут поїхав на вихідні, там поїхав ще десь, і так далі. Після певного моменту це вже не можна назвати стресом, оскільки в Європі все настільки звично й буденно, що черговий переліт стає ніби поїздка автобусом. Я звик подорожувати лише з одним рюкзаком, оскільки якщо це відвідини лише на пару днів, багато речей тобі не треба. Паспорт, картка, телефон, зарядка, книга й кілька персональних речей – усе інше можна знайти дорогою.

– Хто зазвичай супроводжує в дорозі? Віддаєте перевагу сольним тріпам чи з компанією?

– Усе залежить від напрямку подорожі. Якщо це музичний фестиваль, то переважно з друзями (хоча були випадки, коли я їхав на фестивалі сам, якщо друзі не змогли приєднатись). Якщо це просто прогулянка, щоби побачити нове місто на вихідні, то із задоволенням поїду сам. Усе залежить від правильного настрою, спільних інтересів та партнера. Адже немає сенсу їхати на дискотеки Берліна з друзями, які хотіли б погуляти горами Італії, і навпаки.

У мене, до речі, уже був такий досвід, коли я і п’ятеро моїх друзів поїхали на вихідні в Берлін, і в кожного з нас були різні цілі. Хтось їхав уперше, і відповідно хотів пройти всі туристичні пам’ятки – стіну, музеї і так далі. Хтось хотів пройтися шопінг-молами в погоні за знижками, а хтось хотів йти на вечірки. Тому ми прийняли найкраще рішення, щоби ніхто з компанії не засмутився. Половину часу провели разом, а потім розділились: хто хотів, пішов на шопінг, хто хотів на вечірки – пішов на вечірки.

Окрім того, дуже важливо, щоби людина, з якою ви подорожуєте разом, була комфортна вам, а ви були комфортні їй. І якщо ви хороші друзі у звичайному житті, це не означає, що вам буде комфортно подорожувати разом. Проте з перевіреними людьми я можу хоч і на край світу – таких у мене кілька назбиралось, і ми вже проїхали разом не одну тисячу кілометрів.

Тому я також дуже люблю подорожувати сам. Адже тоді ти не прив’язаний ні до кого, і можеш спокійно відкривати для себе деталі міста в такому форматі, який тобі підходить найбільше. Якщо стане нудно, завжди можна познайомитись із місцевими жителями в барі або через couchsurfing hangouts.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/justcallmesergio

– Найбільші труднощі, які виникали в поїздках, і як виходили зі становища?

– Критичних ситуацій у подорожах практично не буває, адже я досить відповідально ставлюсь до всього і наперед уточнюю різні деталі – такі, як валюта країни, правила перебування, час прибуття та графік роботи транспорту, завантажую карту міста офлайн на телефон, щоби хоча б приблизно орієнтуватися, що й до чого. А решта вже неважливо, адже можна розібратися на місці чи спитати допомоги в когось.

У Марокко, наприклад, у нас із подругою були заброньовані лише переліт туди і виліт з іншого міста через 10 днів назад. Весь маршрут між цими датами ми вже вирішували на місці, як і бронювання готелів чи поїздів, оскільки не знали, де нам більше сподобається, а де навпаки, захочеться провести менше часу. І це було дуже правильне рішення.

Правила дуже прості та логічні: бути обачним, мати резервні картки чи готівку на випадок крадіжок, мати туристичне страхування, але водночас не боятися відкривати для себе світ.

– Чи був момент, коли під час подорожі мінялась «картина світу в голові»? Що це були за обставини?

– Ну я б не сказав. Картина світу в голові не може раптово змінитися за день. Це як різнокольорове полотно, зіткане із сотень вражень, міст та людей, які ти зустрічаєш на своєму шляху. І з кожною новою мандрівкою ти додаєш у це полотно щось нове для себе.

Чим більше речей людина здатна побачити власними очима, тим менше забобонів та стереотипів буде в неї в голові.

– Місця, які хочеться відвідати вперше, і місця, куди хочеться повертатися.

– З огляду на те, що фактично я не був за межами Європи (якщо не рахувати Марокко і Грузію), то хотілося б побачити щось відмінне від того, до чого всі звикли. Пляжний відпочинок в Азії мене не приваблює, а от у Непал було б цікаво потрапити. США, Південна Африка, Іран, Узбекистан, Японія, Австралія – у світі завжди знайдуться країна і місця, які варто побачити раз у житті.

Повертатися хочеться багато куди. Берлін завжди крутий, коли б ви там не були. Порто, не зважаючи на те, що воно невелике, – надзвичайно красиве і спокійне. Хочеться повернутися в Амстердам і ще раз подивитися на Ван Гога. Або поїхати серпантинами Грузії і відчути справжню душевність цієї країни.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/justcallmesergio

– Найцінніший життєвий досвід, отриманий у подорожах.

– Ніколи не їхати зайцем у метро Берліна.

– Багато людей мріють, щоби їхня робота була пов’язана з подорожами. З вашого досвіду, чи сумісні робочі поїздки з відпочинком, чи здатні залишити ті ж враження, що й поїздки з особистими цілями?

– У мене, якщо бути відвертим, більшість поїздок були винятково приватні, тому не можу багато сказати щодо робочих поїздок. Але вони цілком можуть бути поєднуваними: якщо у вас відрядження на два дні, чому б не залишитися ще на два дні вихідних (навіть якщо за власний кошт) і не погуляти? Багато моїх колег часто так роблять.

– Кажуть, досвідчені мандрівники найменш схильні до впливу стереотипів та переконань, що обмежують. Чи руйнувалися якість межі в голові з кожною новою відвіданою країною? Чи розширювалися уявлення про те, який світ насправді?

– Стовідсотково. Я б взагалі зробив подорожі обов’язковими для всіх, незалежно від віку чи статі. Оскільки це єдиний спосіб побачити світ, яким він є, та відкрити для себе багато нового. Чим більше речей людина здатна побачити власними очима, тим менше забобонів та стереотипів буде в неї в голові. Дивитись на світ виключно через екран телепрограм – це найбільш ідіотське заняття, яке тільки може бути. Тому я дуже радий запровадженню безвізу та приходу лоукостів: це шанс для багатьох українців відкрити світ для себе і зрозуміти його, познайомитися з людьми з інших країн, і, можливо, знайти нових друзів.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/justcallmesergio

– Чи траплялися під час подорожей якісь «осяяння»: з’являлися нові творчі ідеї чи змінювалося розуміння, що робити далі у своєму житті?

– Чим більше людей ти зустрічаєш у подорожах, чим більше місцевого способу життя спостерігаєш – тим краще розумієш, чим би ти хотів займатись, а чим ні. Звісно, що в багатьох поїздках виникали певні речі, які приносили натхнення або наштовхували на певні думки.

– Кажуть, в подорожах приходить розуміння: немає нічого неможливого для людини, яка точно знає, куди йде. Чи розділяєте ви цю думку?

– Можливо, це так. Але це не про мене. Я не знаю, куди йду, і це робить шлях набагато цікавішим.

Почти половине языков мира грозит полное исчезновение

Анна Давиденко, PR–агент, екс-продюсер тревел-шоу «Еда, я люблю тебя», екс-координатор тревел-шоу «Орел и Решка»

– Скільки країн ви відвідали на цей момент?

– На сьогодні я відвідала 52 країни.

– Яка країна була першою, що це була за поїздка?

– Найпершою була Туреччина. Напевно, як у всіх. Тиждень «all inclusive» і від’їдання товстих бочків біля басейну.

– Скільки часу на рік зазвичай проходить у поїздках? Наскільки комфортний для вас такий режим? Як справляєтеся зі стресом переїздів?

– Із серпня минулого року значно рідше. Але намагаюся виїжджати кудись раз у два місяці. До цього часу я працювала три роки в різних тревел-шоу, і переїзди були частиною моєї роботи. Я порахувала, що провела в повітрі більш ніж 700 годин.

У дорозі в мене цілий ритуал. Я завжди із собою беру пляшку з водою, яблуко і протеїновий батончик (хто знає, яка їжа буде на борту), теплі шкарпетки, тонкий плед, термальну воду для обличчя, зволожуючий крем і бальзам для губ (повітря в літаку дуже пересушене). На довгих перельотах завжди намагаюся підлаштуватися під новий ритм країни, у яку я лечу, і якщо там ніч, то п’ю снодійне, щоби по прильоту я була в тому ж часовому поясі, й акліматизація пройшла легше.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: із архіву Анни Давиденко

– Хто зазвичай супроводжує в дорозі? Віддаєте перевагу сольним тріпам чи з компанією?

– Довгий час моїми попутниками була знімальна команда. Зараз найчастіше літаю з друзями та батьками.

– Найбільші труднощі, які виникали в поїздках, і як виходили зі становища?

– Цього літа ми летіли зі знімальною групою «Еда, я люблю тебя!» з Рейк’явіка в Лондон. Ми вже кружляли над Лондоном, і почалася неймовірна гроза. Ми зробили три кола над містом і ніяк не могли сісти. У якийсь момент на черговому колі ми потрапили в повітряну яму й почали падати. Усе було, як у кіно, коли журнали й люди підлітають до стелі, завмирають на пару секунд і потім різко падають вниз. Це було неймовірно страшно і здавалося, що тривало хвилини. Ми втратили висоту на половину кілометра. Це дуже багато для пасажирських літаків. Потім екіпаж таки вирівняв літак, і ми успішно приземлилися з затримкою у дві годині й зайвим десятком сивих волосин на головах пасажирів.

Багато в чому всі люди дуже схожі. Вони всі шукають любов і турботу, усі хочуть мати хорошу роботу й щоби їхні близькі були здорові. На базовому рівні ми всі одне ціле. Відмінності в дрібницях і сприйнятті цих дрібниць.

– Чи був момент, коли під час подорожі мінялась «картина світу в голові»? Що це були за обставини?

– Мені здається, будь-яка поїздка трохи тебе змінює. Якщо ти відкритий до цих змін. Напевно, найбільш перевернула свідомість поїздка в Бангладеш. Ми знімали там тревел-шоу «Орел і Решка». Це одна з найбідніших країн у світі, і коли потрапляєш туди, тебе жахає все, але водночас там дуже мало агресії. Люди всі в основному дуже щасливі. Вони знаходять щастя в дрібницях, і це дуже круто.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: із архіву Анни Давиденко

– Місця, які хочеться відвідати вперше, і місця, куди хочеться повертатися.

– Дуже хочеться потрапити в Бутан, Східний Тимор, Чилі, Аргентину та Австралію. Повертатися мені завжди хочеться до Берліна і США.

– Найцінніший життєвий досвід, отриманий у подорожах.

– У моєму випадку це не досвід, а скілл. Я навчилася знаходити спільну мову з будь-якою людиною.

– Багато людей мріють, щоби їхня робота була пов’язана з подорожами. З вашого досвіду, чи сумісні робочі поїздки з відпочинком, чи здатні залишити ті ж враження, що й поїздки з особистими цілями?

– Я раніше часто чула: «Аня, та в тебе ж робота мрії. Ти літаєш по світу, і тобі за це платять». Якоюсь мірою це дійсно так. Якщо в тебе немає сім’ї, і ти працюєш у тревелі якийсь короткий період часу. Дуже швидко настає вигоряння. Графік дуже насичений. Ти багато чого просто не встигаєш. Ти мало спиш, часто міняєш кліматичні й часові пояси. Іноді прокидаєшся й не можеш згадати, де ти сьогодні. Міста і враження стираються в загальну масу. Тому в поїздках по роботі мало особистого задоволення й багато роботи.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: із архіву Анни Давиденко

– Кажуть, досвідчені мандрівники найменш схильні до впливу стереотипів та переконань, що обмежують. Чи руйнувалися якість межі в голові з кожною новою відвіданою країною? Чи розширювалися уявлення про те, який світ насправді?

– Зараз я знаю, що світ набагато менший, ніж здається. Я знаходила спільних знайомих у якихось неймовірних місцях. Ти розумієш, що багато в чому всі люди дуже схожі. Вони всі шукають любов і турботу, усі хочуть мати хорошу роботу й щоби їхні близькі були здорові. На базовому рівні ми всі одне ціле. Відмінності в дрібницях і сприйнятті цих дрібниць. А будь-яка точка планети доступна максимум за 24 години.

– Чи траплялися під час подорожей якісь «осяяння»: з’являлися нові творчі ідеї чи змінювалося розуміння, що робити далі у своєму житті?

– Завжди. Взагалі для мене подорожі – головне натхнення для творчості й роботи. У дорозі краще думається й пишеться. Нові місця народжують нові ідеї.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: із архіву Анни Давиденко

– Кажуть, в подорожах приходить розуміння: немає нічого неможливого для людини, яка точно знає, куди йде. Чи розділяєте ви цю думку?

– Так. Я вірю в силу думки, і що ти можеш досягти чого завгодно, головне цього щиро бажати й рухатися.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Віктор Харчевський, організатор яхтових походів, YachtCamp

– Скільки країн ви відвідали на цей момент?

– 14. Це РФ, Угорщина, Словаччина, Польща, Чехія, Німеччина, Китай, США, Велика Британія, Італія, Франція, Туреччина, Білорусь та Греція.

– Яка країна була першою, що це була за поїздка?

– Росія, ми їхали з однокласником на Ельбрус, потім дізналися, що для сходження потрібно мінімум четверо, і знайшли собі приятелів, з якими дуже кльово походили Кавказом.

Знаєте, який це кайф: на борт судна входить втомлена людина, а через тиждень йде від вас свіжий, засмаглий мрійник і вершитель.

– Скільки часу на рік зазвичай проходить у поїздках? Наскільки комфортний для вас такий режим? Як справляєтеся зі стресом переїздів?

– Зараз я організатор яхтових подорожей і працюю з квітня по жовтень «в морі». Мені подобається, навіть дуже, але в серпні минулого року ми народили доньку, тепер вигадую всілякі способи, щоби не залишати її надовго. Наприклад, у цьому році дружина й дочка приїдуть на пару місяців до мене на острови Греції. Будуть жити на острові, а я ходити навколо них на яхті.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/yacht.camp

– Хто зазвичай супроводжує в дорозі? Віддаєте перевагу сольним тріпам чи з компанією?

– Мене супроводжують мої гості, вони ж клієнти. Подорожувати просто люблю. У будь-якому стані. Люблю дорогу.

– Найбільші труднощі, які виникали в поїздках, і як виходили зі становища?

– Не боявся просити про допомогу. Місцеві завжди знають інфраструктуру краще. Ну й люди – всюди люди, так що можна розраховувати на добре ставлення та допомогу.

– Чи був момент, коли під час подорожі мінялась «картина світу в голові»? Що це були за обставини?

– Коли був на другому курсі, я приїхав до Будапешта автостопом. До цього їздив тільки в Росію – на Ельбрус, але поїздом і автобусами. А так, щоб автостопом, ще й через кордон із закордонним паспортом і візою – таке було вперше. І ось коли я перетнув кордон, був у такому захваті, немов знайшов ліки від раку. Подорожі з юності сильно розширили відчуття простору. Завдяки їм я відчуваю себе людиною планети, а не однієї країни.

– Місця, які хочеться відвідати вперше, і місця, куди хочеться повертатися.

– Я заангажований і скажу лише про Грецію – острів Тризонія й острів Кефалонія. Це шматочки раю на землі.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/yacht.camp

– Найцінніший життєвий досвід, отриманий у подорожах

– Ми можемо все. І довіру не треба заслуговувати – її важливо проявляти.

– Багато людей мріють, щоби їхня робота була пов’язана з подорожами. З вашого досвіду, чи сумісні робочі поїздки з відпочинком, чи здатні залишити ті ж враження, що й поїздки з особистими цілями?

– Зараз, подорожуючи звичними місцями, я не відчуваю новизни, як інші. Але я під тим же сонцем і вітрилом. Купаюся в тому ж морі. Радість новизни замінила радість від того, які всі щасливі та відпочилі. Знаєте, який це кайф: на борт судна входить втомлена людина, а через тиждень йде від вас свіжий, засмаглий мрійник і вершитель.

– Кажуть, досвідчені мандрівники найменш схильні до впливу стереотипів та переконань, що обмежують. Чи руйнувалися якість межі в голові з кожною новою відвіданою країною? Чи розширювалися уявлення про те, який світ насправді?

– Так, усі кордони давно зруйнувалися, і подорожі цьому дуже сприяли. Але які це були бар’єри, я вже й не пам’ятаю.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/yacht.camp

– Чи траплялись під час подорожей якісь «осяяння»: з’являлися нові творчі ідеї чи змінювалося розуміння, що робити далі у своєму житті?

– Кажуть, важливі рішення необхідно приймати в стані рівноваги. Подорожі дуже добре дозволяють вийти в такий стан, коли ми можемо себе дуже тонко розуміти. З цього стану всі рішення приймати простіше та спокійніше.

Кажуть, в подорожах приходить розуміння: немає нічого неможливого для людини, яка точно знає, куди йде. Чи розділяєте ви цю думку?

– Так, абсолютно.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Богдан Логвиненко, журналіст, письменник, автор проекту Ukraїner

– Скільки країн ви відвідали?

– Я об’їздив 56 чи 57 країн. Безперервно був у мандрах приблизно кілька років, коли жив у Південно-Східній Азії. Але наразі для мене найцікавіша Україна, оскільки вона, здається, знову переживає час, коли ми намагаємося швидко інтегруватися до Європи, одночасно розуміючи, що втрачаємо досить багато автентичного й самобутнього. І це не євроскептицизм. Просто коли їздиш у Шенгенській зоні, країни Європи здебільшого виглядають дуже схоже. Звичайно, це поверхневе відчуття: коли подорожуєш, як турист, важко заглибитися, не знаючи мови, культури.

Україна виглядає зовсім інакше, саме через таку відірваність від глобалізованого світу. Тому ми робимо проект Ukraїner, щоби зафіксувати все, що зараз відбувається у її найвіддаленіших куточках. Зафіксувати, щоби зберегти, бо розуміємо, що ці традиції зникають. І хотілося б, щоби їх можна було відтворити через деякий час. Люди в Україні дуже часто не бачать у цьому цінності. Коли ми подорожуємо закордоном, бачимо традиційні в’єтнамські чи тайські села. А коли приїздимо до України, бачимо українські села, але вони для нас не виглядають екзотичними, бо ми до них звикли. Чим більше подорожуєш, тим ширшим стає кут бачення, і ти бачиш ті самі речі трохи іншими очима.

Подорожі завжди змінюють, і вони, так чи інакше, привносять щось у наше життя. Для мене найціннішою є можливість ділитися ними з іншими, і в подорожі щось створювати.

– Яка країна була першою, що це була за поїздка?

– Якщо говорити про ті, які відвідав самостійно, то це Угорщина: їздив кілька років поспіль на фестиваль Sziget.

– Скільки часу на рік зазвичай проходить у поїздках? Наскільки комфортний для вас такий режим? Як справляєтеся зі стресом переїздів?

– Зараз практично півроку проходить у подорожах, і я вже просто не вмію інакше. Тому для мене це, напевно, найкращий формат.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/logvynenko

– Хто зазвичай супроводжує в дорозі? Віддаєте перевагу сольним тріпам чи з компанією?

– Не враховуючи проект Ukraїner, найчастіше подорожую сам. Це не те щоби дуже принципова позиція, бо час від часу шляхи перетинаються з іншими людьми, але здебільшого мені подобається подорожувати самому.

– Найбільші труднощі, які виникали в поїздках, і як виходили зі становища?

– Я не можу сказати, що взагалі були якісь труднощі в саме подорожах. Світ трохи замулюється, і все здається якимось фантастичним і нереальним. До того моменту, поки не починаєш перевтомлюватися від кількості емоцій і накопиченого матеріалу. Можливо, труднощі є, коли не вмієш якось структурувати, віддавати цей матеріал. Я стикався з людьми, які накопичують у собі емоції, і не знають, що з ними потім робити. Їм, напевне, у цьому сенсі складно. А я пишу тексти, тому мені простіше.

– Чи був момент, коли під час подорожі мінялась «картина світу в голові»? Що це були за обставини?

– Не можу сказати, що безпосередньо якась ситуація щось змінила. Але я іноді аналізую, що відбувалося в мене кілька років тому, і розумію, що були конкретні ситуації, які колись на мене вплинули. Подорожі завжди змінюють, і вони, так чи інакше, привносять щось у наше життя. Для мене найціннішою є можливість ділитися ними з іншими, і в подорожі щось створювати: якийсь продукт, якийсь сенс, поширювати якісь ідеї. З подорожей Південно-Східною Азією вийшла книжка, а зараз у нас виходять відео, тексти, фотографії.

– Місця, які хочеться відвідати вперше, і місця, куди хочеться повертатися.

– Є кілька місць, у яких я прожив принаймні рік, і куди мені подобається повертатися: Познань у Польщі, Джокьякарта в Індонезії, Пінанг у Малайзії. Але якщо казати про якісь природні місця, мені страшенно подобається місце, яке називається «Creative Residence» в Славському – креативні будиночки, де архітектори експериментують з екологічними матеріалами. Це одне з найприємніших місць у Карпатах, і планую найближчим часом туди повернутися.

Зараз ми їдемо на Таврію – південь України, і я в очікуванні цієї подорожі. Для мене південь, за винятком Криму, де я дуже багато часу провів у дитинстві, є одною з найбільш незвіданих територій. Був у Херсоні та Миколаєві, але в приморських містечках і селах – ніколи.

– Найцінніший життєвий досвід, отриманий у подорожах.

– Подорожі мене навчили не зупинятися. Що б не відбувалося. Звичайно, не обов’язково саме подорожі мають цьому навчити. Але в житті кожного має статися так, щоби з’явилося відчуття, що весь час треба рухатися вперед.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/logvynenko

– Багато людей мріють, щоби їхня робота була пов’язана з подорожами. З вашого досвіду, чи сумісні робочі поїздки з відпочинком, чи здатні залишити ті ж враження, що й поїздки за особистими цілями?

– Немає сенсу просто мріяти. Якщо людина хоче пов’язати свою роботу з подорожами, то треба просто почати подорожувати й шукати, де може бути якась робота. Я бачу безліч мандрівників, які подорожують значно більше, ніж я, і водночас працюють. Хтось віддалено керує міжнародними перевезеннями, хтось просто їздить і волонтерить, навчає англійської, має власну справу чи займається IT. Якщо хочеться рухатися, то треба рухатися. А мрії – це відмовки.

У мене виходить поєднувати робочі проекти з отриманням нових вражень, але все залежить від типу роботи. Якщо людина їде лише на три години в інше місто, то зрозуміло, що це не подорож. Але коли мені треба їхати в справах у місто, якого я не знаю і де ніколи не був, намагаюся обов’язково відкласти собі декілька днів, просто для того, щоби поєднати справи й подорожі.

– Кажуть, досвідчені мандрівники найменш схильні до впливу стереотипів та переконань, що обмежують. Чи руйнувалися якість межі в голові з кожною новою відвіданою країною? Чи розширювалися уявлення про те, який світ насправді?

– Прикладів дуже багато, навіть в Україні. Для мене величезним відкриттям минулого року були бортники на Поліссі. Це бджолярі, які займаються диким медом. Я не уявляв, що зараз є така професія взагалі. Весь час про них розповідаю, але моє захоплення не зменшується. Приїздиш у не таке й віддалене від Києва село, усього якихось 200 км, і знаходиш людей, які й не підозрюють, що енциклопедії пишуть, ніби їхня справа залишилася в 19 столітті.

Шлях до світу і до себе: чотири історії про те, як зробити подорожі стилем життя

Фото: www.instagram.com/logvynenko

– Чи траплялися під час подорожей якісь «осяяння»: з’являлися нові творчі ідеї чи змінювалося розуміння, що робити далі у своєму житті?

– У мене кожен день з’являються нові ідеї, і це проблема. Подорожі просто прискорюють життя: день рахується за день, а якщо живеш у рутині, то день за рік. Тому ідеї генеруються значно швидше. У мене було безліч прозрінь у дорозі.

– Кажуть, в подорожах приходить розуміння: немає нічого неможливого для людини, яка точно знає, куди йде. Чи розділяєте ви цю думку?

– Кожна подорож – це перевірка себе, особливо коли ти наодинці із собою і здебільшого випробовуєш свої власні сили. У такий момент подорожі вчать ніколи не здаватися.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также