Запитайте юриста: чи має право роботодавець наполягати на вакцинації працівників?

У вас є питання щодо працевлаштування, зарплати, атестації, звільнення або дискримінації на роботі? Ви вважаєте, що роботодавець порушує ваші права? Або навпаки – не впевнені, чи законні ваші вчинки стосовно компанії?

Редакція The Point продовжує рубрику «Запитайте юриста». У коментарях до кожного матеріалу рубрики ви можете ставити запитання, пов’язані з вашими робочими правами та обов’язками. І ми попросимо експертів – провідних фахівців у сфері трудового права – роз’яснити спірні моменти.

«Чи має право роботодавець зробити вакцинацію від COVID-19 обов’язковою для працівників?», «Що робити працівнику, якщо він не хоче щеплюватися?» – на питання читачки відповідає експертка.

Марта Береза, молодший юрист ЮФ «Кушнір, Яким’як та Партнери»

Чи має право роботодавець наполягати на вакцинації працівників від COVID-19 (грип, гепатит тощо)?

Напруга останніх років, спричинена поширенням COVID-19, щодня кидає нові виклики суспільству, а оскільки більшість свого часу люди проводять у трудовому колективі, ці виклики передусім адресовані роботодавцям. Якщо на початку пандемії болючими питаннями були: «Що робити з працівниками, які захворіли чи контактували з хворими на COVID-19», «Як зобов’язати їх проходити відповідні тести на виявлення захворювання?» тощо, то зараз ми наблизились до нового етапу та нової проблеми – чи можна наполягати на вакцинації працівників від COVID-19?

Для розв’язання цього питання варто звернутися до загальних норм, що стосуються охорони здоров’я. Медичну допомогу фізособі, віком 14 років, можна надавати, якщо вона на це погоджується (ч. 3 та 4 ст. 284 ЦКУ). Фізособа, яка є повнолітньою та дієздатною, усвідомлює та відповідає за свої дії та керує ними, має право дати відмову від лікування. Це право підтверджується і ч. 1 та 4 ст. 43 Закону.

Будь-яке втручання, що пов’язане зі здоров’ям громадянина, вимагає інформованої добровільної усвідомленої згоди цього громадянина, а отже, він має право відмовитися від вакцинації.

Проблема полягає у тому, що, з одного боку, кожен індивід має право на фізичну недоторканність, що проявляється у праві надавати згоду на медичне обслуговування, а з іншого – є соціальний інтерес, а саме держава зобов’язана вчиняти заходи щодо захисту й охорони життя і здоров’я своїх громадян, що можуть перебувати під ризиком у випадку поширення інфекційних захворювань.

Для балансу цих інтересів держава може в окремих випадках на законодавчому рівні встановлювати обов’язкову вакцинацію. Звісно, навіть за таких умов, ніхто не вправі примушувати особу вакцинуватися чи робити це насильно. Проте коли відмова від щеплення справді може ставити під ризик життя і здоров’я інших громадян, зокрема, коли посада особи полягає у тісних контактах з іншими людьми, що може сприяти швидкому поширенню інфекційних захворювань, держава на законодавчому рівні може передбачати певну відповідальність таких осіб.

У яких випадках вакцинація обов’язкова? Чи має право роботодавець зробити вакцинацію від COVID-19 обов’язковою для своїх працівників?

Вакцинація є обов’язковою, якщо це:

  • Хвороби: дифтерія, кір, кашлюк, поліомієліт, правець, туберкульоз (ч. 1 ст. 12 Закону);
  • інші інфекційні недуги для представників певних професій (якщо їх робота може стати причиною зараження самих співробітників та вони можуть поширити ці хвороби) (ч. 2 ст. 12 Закону);
  • несе загрозу появи особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення (якщо є рішення головного державного санітарного лікаря) (ч. 3, 4 ст. 12 Закону);
  • ВІЛ-інфіковані, діти за віком, громадяни за станом здоров’я за визначеним Календарем профілактичних щеплень в Україні (КПЩ);
  • ендемічні та ензоотичні території та відповідно до епідемічних показань за визначеним КПЩ;
  • окремі випадки – в разі виїзду особи за кордон, враховуючи епідемічну ситуацію у країні виїзду та відповідно до рекомендацій ВООЗ.

Наразі вакцинація від COVID-19 не належить до переліку обов’язкових випадків. Однак, не виключено, що МОЗ може визнати її обов’язковою для представників окремих професій (виробництва, організації), робота яких може стати причиною зараження цих співробітників та (або) якщо вони можуть поширювати інфекційні хвороби. Також можливе прийняття рішення головним державним санітарним лікарем про обов’язкове профілактичне щеплення на території, де масово поширюється небезпечна інфекційна хвороба. Проте, в жодному разі визнання вакцинації від COVID-19 обов’язковою не є дискрецією роботодавця.

Для працівників яких професій вакцинація обов’язкова?

Як зазначалося вище, вакцинація може бути визнана обов’язковою проти інших інфекційних недуг, окрім тих, що визначені у ч. 1 ст. 12 Закону, для представників певних професій, робота яких може стати причиною їх зараження та/або якщо вони можуть поширювати інфекційні захворювання. Перелік професій (виробництва, організації) встановлює МОЗ.

У КПЩ, що затверджений Наказом, визначено окремі інфекційні хвороби, вакцинація проти яких є обов’язковою для певних категорій працівників за певних епідемічних показань.

Так, наприклад, в разі епідемічних показань, для профілактики грипу щепленню підлягають:

  • громадяни, що працюють у спец. колективі (інтернати, будинки для осіб похилого віку, будинки дитини);
  • співробітники медзакладів;
  • дошкільні, середні та інші навчальні заклади, інтернати, будинки дитини та будинки для осіб похилого віку;
  • сфера послуг, торгівля, транспорт, військові, громадяни, що контактують з великим колом людей;
  • співробітники організацій (мета – запобігти спалаху інф. захворювань).

Для профілактики гепатиту A за епідемічного підйому захворювання щепленню підлягають:

  • співробітники, що обслуговують водоочисні споруди, водогінні мережі, каналізаційні системи та каналізаційні очисні споруди;
  • громадяни-миротворці, які надають гуманітарну допомогу тощо.

Цілком можна припустити, що поряд з обов’язковими щепленнями для профілактики грипу за епідемічними показаннями можуть передбачити обов’язкові щеплення від COVID-19 на ендемічних територіях. Це може відбуватися, якщо головний державний санітарний лікар прийме таке рішення чи внесуться такі зміни МОЗ до КПЩ.

Що робити працівнику, якщо він не хоче щеплюватися?

Якщо йдеться про вакцинацію від COVID-19, то, як зазначалося, наразі ця вакцинація є добровільною, а отже працівник самостійно приймає рішення про щеплення. Це вибір особи та роботодавець не вправі його обмежувати і застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, що не бажає вакцинуватися. Якщо все ж роботодавець відстороняє особу від роботи у зв’язку з цим, то таке відсторонення чи будь-який інший захід впливу працівник має право оскаржити у судовому порядку.

Роботодавець не вправі вимагати щеплення від інших захворювань, вакцинація щодо яких не визнана обов’язковою.

Єдиним винятком є випадки, що стосуються обов’язкових щеплень. Якщо співробітник відмовляється чи ухиляється від обов’язкового профілактичного щеплення, визначеного у статті Закону та КПЩ, працедавець відстороняє його від роботи, оскільки на це є пряма законодавча вказівка. За таких умов співробітник фактично втрачає право на оскарження наказу про відсторонення від роботи (окрім випадків, коли працедавець не дотримався формальних вимог процедури відсторонення).

Які заходи впливу має роботодавець на працівника, що відмовляється вакцинуватися?

Працедавець повинен за поданням певних посадовців Держсанепідемслужби усунути від роботи громадян, що відмовилися від обов’язкової вакцинації проти інфекцій, перелік яких має встановлювати центральний орган виконавчої влади, що займається, зокрема, забезпеченням формування держполітики у галузі охорони здоров’я (ст. 7 Закону).

У випадку, якщо відмова працівника від вакцинації необґрунтована, за поданням відповідних посадовців Держсанепідемслужби, до роботи його можна не допускати (ст. 27 Закону).

Ст. 12 Закону дозволяє у випадку, якщо співробітник відмовляється/ухиляється від профілактичних щеплень, які є обов’язковими, у порядку, який встановлений законом, відсторонити його від роботи.

Усі ці положення дозволяють не допускати до праці співробітників, що ухиляються від обов’язкових щеплень. Закон передбачає водночас дотримання додаткової умови – наявності подання посадовцями Держсанепідемслужби. Тобто, навіть якщо співробітник відмовляється від обов’язкового щеплення, працедавець не володіє повною дискрецією щодо його усунення. Він може повідомити про таку ситуацію Держсанепідемслужбу, а які дії варто вчинити щодо співробітника, вже вирішуватиме вона. Також жодна з норм не оперує поняттям «звільнення», а тільки передбачає усунення/відсторонення співробітника.

На кому лежать фінансові витрати, пов’язані з вакцинацію від COVID-19: держава, компанія, працівник?

Суб’єкт фінансування залежить від підстави проведення щеплення. Відповідно до ст. 8 Закону, профілактичні щеплення проти інфекційних захворювань, які внесені до КПЩ, та профілактичні щеплення за епідемічними показаннями мають проводитися для співробітників безплатно коштом місцевих бюджетів та інших джерел, які не заборонені законом. Тобто, як правило, вакцинація оплачується коштом місцевих бюджетів.

Проте, якщо вакцина доступна в приватних клініках, очікування черги на безоплатну вакцину є виснажливим, а питання вакцинації для працедавця є вкрай важливим і потребує швидкого вирішення, то за попередньої згоди працівника роботодавець може оплатити щеплення самостійно.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб читати найсвіжіші статті, брати участь в опитуваннях і дізнаватися про актуальні вакансії

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Кращі статті за тиждень – у вас в пошті!

Читайте також