«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з координаторкою «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Щорічний міжнародний ярмарок «Книжковий Арсенал» пройде у Києві вже усьоме і триватиме з 17 по 21 травня. Про літературу, мистецтво, сміх і гріх, війну, чорний гумор і тонкощі організації фестивалю ми поговорили з координаторкою сьомого «Арсеналу» Оксаною Хмельовською, яка поділилася особистими must-have і must-visit цьогорічного ярмарку.

Про те, що нового буде на «Арсеналі»

– Чим сьомий «Книжковий Арсенал» відрізнятиметься від попередніх?

– Щороку ми намагаємося рости, втілювати нові проекти, проводити роботу над помилками. Попередня кураторка Ольга Жук постійно розвивала фестиваль, намагалася вивести його на новий рівень відповідно до найкращих світових практик. Ми цю лінію продовжуємо.

Серед нововведень цього року – Бізнес-майданчик для ділових переговорів між гравцями галузі – як українськими, так і іноземними (останніх все частіше цікавить наш зростаючий ринок).

Мабуть, другим нововведенням варто назвати те, що «Книжковий Арсенал» як помітний літературний фестиваль на мапі світу започатковує запрошення великих літературних фестивалів світу в ролі кураторів. Цього – це Бірмінгемський літературний фестиваль із проектом Alternative Albion, за підтримку, ідею і її втілення дякуємо Британській Раді в Україні.
Також «Книжковий Арсенал» розпочав надання ґрантів у розмірі 50% знижки для трьох учасників, видавнича продукція яких є науковою, науково-популярною, містить вагому мистецьку й інтелектуальну складову, поліпшує здатність суспільства до гармонійного розвитку і вирішення глобальних завдань у довгостроковій перспективі.

Та загалом інновацій ще чимало: від намагання дбати про комфорт відвідувачів, адже ми пропрацювали нову систему навігації і купівлі електронних квитків, до започаткування помітної Секції букіністів.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

– Чого ще чекати на ярмарку?

– Важливо не тільки кардинально змінюватись, а й якісно робити ті речі, які ми вже започаткували. У цілому концепція «ноу-хау» чудова, особливо для піару, але для мене це не лише про нововведення, а радше про тектонічні процеси, усвідомлювати, як фестиваль змінює ринок, підхід видавців до свого іміджу під час фестивалю через дизайнерські стенди, якісний контент, добре продумані події.

Наприклад, проект літературної оглядачки Ірини Славінської «Обмін речовин», який передбачає діалоги та дискусії письменників між собою. Він відбудеться вже уп’яте. Це тільки наш формат: ми запрошуємо цікавих спікерів. Цього року письменники Таня Малярчук та Андрій Бондар говорять про примус і насолоду в творчості. Громадський діяч Йосип Зісельс і журналіст Вахтанґ Кіпіані – про національні спільноти під час модернізації України, письменник Андрій Курков та журналіст Андрій Куликов – про самоідентифікацію, а режисер Мирослав Слабошпицький і письменник Маркіян Камиш – про Чорнобильську зону як національну ідею.

Також три роки тому «Книжковий Арсенал» започаткував Секцію малих видавців. Адже раніше представники малого книжкового бізнесу рідко коли мали фінансову можливість взяти участь зі стендом. Спершу ми запровадили колективний стенд, де могли взяти участь видавці навіть з однією книжкою. Спільно з культурно-видавничим проектом «Читомо» організували медіапідтримку для цих малотиражних видань. Сьогодні ми продовжуємо цю традицію, але додали можливість окремих стендів для малих видавництв, ґрантову підтримку, широкі презентаційні можливості в межах програми.

Власне, Секція малих видавців цього року у нас розширюється, бо зросла їхня кількість. Ми замовили спеціально для них нові стенди, які розробив архітектор Олександр Манук’янс. Тобто можна говорити як про якісне, так і про кількісне зростання. Малі видавці тепер виросли у середній бізнес, що свідчить про те, що ринок росте, а співпраця з новими малими видавництвами дозволяє впустити «свіжої крові» до нього.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про гостей «Книжкового Арсеналу»

– На яких письменників або спеціальних гостей ви чекаєте найбільше?

– Загалом сьомий фестиваль відвідає понад 70 іноземних письменників, культурних діячів і експертів ринку з 23 країн світу. Проте не всі іноземні гості хочуть до нас їхати, тому що думають, що на усій території України війна… Це великі перемовини, культурна дипломатія, мета якої – переконати іноземних письменників, що у Києві безпечно, а на їхні книжки чекають українські читачі. Письменники приїжджають, бо мають продати свої книжки. Коли вони бачать, що тут куплять сто їхніх книжок, то їм немає сенсу їхати. Усе дуже комерціалізовано. Ми переконуємо іноземних літераторів, що у нас гарний сервіс, велика аудиторія читачів, а столиця багата на культурні пам’ятки.

Як ми себе зарекомендуємо, доведемо, що українська культура не другосортна, так наші гості співпрацюватимуть з нами у подальшому, стаючи партнерами, нашими культуртрегерами закордоном, промоутерами в світі. Частіше за все гості, які приїжджали на «Арсенал», приїжджають і в наступні роки.

Якщо мова про топ-менеджерів – вони приїжджають, бо бачать інтерес у нашому ринку. На «Книжковому Арсеналі» вони мають змогу отримати найсвіжіший зріз ринку, зустрітися з українськими видавцями та продовжувати вести бізнес. Якщо ж мова про зірок, то це також свідчить про комерційний успіх: ми організовуємо фестиваль на високому рівні, збираємо хорошу аудиторію, книжки продаються, а візит на цей захід стимулює продажі.

Особисто я чекаю на Хосе Борґіно, секретаря Міжнародної асоціації видавців, чий приїзд організовує Українська асоціація видавців. Він проводитиме майстер-клас для наших видавців, як рухати цей бізнес далі. До нас їде ціла делегація від Бірмінгемського літературного фестивалю. Також Мір’ям Фішер, мистецтвознавиця, кураторка культурних проектів, директорка видавництва «Patrick Frey», що спеціалізується на художніх книжках. У 1998-2007 роках – координаторка конкурсу The Most Beautiful Swiss Books (Найкрасивіші швейцарські книжки). Вона очолить цього року журі конкурсу Найкращий книжковий дизайн, братиме участь в урочистому нагородженні. Як і минулого року, фіналісти конкурсу матимуть можливість подорожувати світовими книжковими фестивалями.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про «обличчя» фестивалю

– У порівнянні з минулим роком, куди тепер рухається «Книжковий Арсенал»?

– Минулорічний «Книжковий Арсенал» став такою собі точкою неповернення: він став масовішим, кількість відвідувачів дійсно вражала.

Оля Жук починала із камерного фестивалю «для своїх», де були вишукані дискусії, добірний контент, але й відразу акцент на міждисциплінарному підходові. Не всі видавці одразу повірили у цю ідею, тому не всі брали в ньому участь. Тепер навпаки: усе більше видавництв хочуть долучитися, усе більше охочих відвідати фестиваль. У дечому це можливість «виговоритись» культурній спільноті, осмислити важливі теми. Так цього року культурна спільнота обговорює події на Сході, проблеми буремних регіонів, конфлікт у Сирії, реабілітацію воїнів, які зазнали поранень під час бойових дій, дискутує про мистецтво на війні, сприйняття радянських мозаїк, українського авангарду світовою спільнотою тощо. Говоримо про різних інших, які з поміж нас, – євреїв, кримських татар, ромів, так звану першу стать, квір-людей.

Для відвідувачів, особливо киян, – це можливість почути інтелектуальні дискусії, побувати на заходах, які не проводять ніде, окрім як на «Книжковому Арсеналі», і прикупити книжки.
Перед нами став вибір: або йти за ярмарковим принципом, або ж знайти своє обличчя, що ми й робимо. Шукаємо, аналізуючи великі світові книжкові ярмарки, які зайняли свої ніші: у Болоньї – найбільший дитячий книжковий ярмарок, у Лондоні – найбільший ярмарок з англомовної літератури, Франкфуртський книжковий ярмарок – взагалі найбільший у світі. Мені здається, що нам не варто змагатися за масштабністю, а саме шукати власну особливість. Ми робимо акцент на поєднанні літератури і мистецтва.

– Які найважчий і найцікавіші моменти в організації «Книжкового Арсеналу»?

– Культурний менеджмент – річ непередбачувана. Наприклад, цьогоріч «Книжковий Арсенал» збігається датами проведення з Варшавським книжковим ярмарком, а також майже з «Євробаченням». З одного боку, ця подія збирає у Києві величезну аудиторію, яка може стати і аудиторією ярмарку. Проте з’являються організаційні проблеми: від бронювання готелів до конкуренції в медіа-інформуванні.

А загалом мені особисто було цікаво шукати спонсорів: відразу видно, які українські підприємці були на «Арсеналі» і читають книжки, а які – ні.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про «смішну» тематику

– Що ви розумієте під фокус-темою цьогорічного ярмарку «Сміх. Страх. Сила»? Як у вас переплітається 175-та річниця виходу «Енеїди» Котляревського, сміхова література і чорний гумор?

– Після Євромайдану був дуже складний Книжковий Арсенал. Оля Жук тоді стикнулася із тим, що іноземні гості боялися їхати в Україну. Складно проводити подібні заходи у такий напружений час.

– Бенкет під час чуми?

– Саме так. Але люди, які прийшли на фестиваль, показали, що вони після політичного напруження хочуть перелаштувати мозок, хочуть культурної їжі. До речі, саме 2014-го на вході до «Книжкового Арсеналу» почали утворюватися наші «фірмові» черги читачів.

Треба зазначити, що через тематику «Книжкового Арсеналу» 2015-2016 років проходило питання Сходу, війни, АТО, переселенців, і цього року таких подій теж багато. Однак цього разу ми сфокусувалися у напрямку, чи можемо і як саме ми можемо сміятися у час, коли йде війна, допустимий усміх чи насміх. Зараз вміння сміятися, іронізувати й «тролити» стало обов’язковим для отримання «лайків» і «шерів».

Взагалі тема сміхової літератури у нас довго оминалася. Можливо, тому що стереотипно пов’язувалася з чимось несерйозним, «низьким» жанром, тому обрана нами тема – 100% свіжа. Ми досліджуємо її в плані культурології, історії, літературознавства, філософських дискусій.

– Кажуть, що нації, які довгий час пригнічували, взяти до прикладу геноцид вірмен, переживають цей процес, і саме вони можуть щиро сміятися, в тому числі над собою, у здоровому розумінні. Чи можна це застосувати до нас вже зараз, бо у кожного своє життя і жити щохвилини зі скорботою неможливо?

– Потрібна зміна акцентів, так. Те, про що ви зараз сказали, дуже перегукується із романом Олександра Ірванця «Харків 1938», який виходить якраз під «Книжковий Арсенал» у видавництві Laurus. Це така антиантиутопія, як сам письменник означує цей жанр, про те, якби наше «Розстріляне Відродження» не розстріляли. Якби ці люди вижили, а наша країна замість того, щоб стати «меншим братом», була, навпаки, переможницею, до якої йдуть Америка і Європа на поклон. Творча інтелігенція на підйомі, її представники керують країною. Це така собі спроба розвінчати поширений історичний міф про «Україну-мученицю» – країну, яка постійно страждає та перебуває у стані перманентного зникнення. Це «історія успіху» України.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про книжкові тенденції

– Розвиток яких сегментів книг ви помітили?

– Загалом ми показуємо увесь спектр того, що відбувається у країні. Окрім фокус-теми «Сміх. Страх. Сила», ми представляємо візуальну літературу, зокрема комікси, які стають дедалі популярнішими на ярмарку. У порівнянні з двома коміксами того року у цей раз маємо 12.
До того ж, комікси з’являються не лише «куплені», тобто світові бестселери, але й нові, українські – цілком конкурентоздатні на світовому ринку. По-перше, це адаптації класики, як от графічний роман «Герой поневолі» за Іваном Франком (видавництво «Леополь»), «Кобзар» у коміксах («Nebesky»). По-друге, пригодницькі видання – «Чуб» від Сашка Ком’яхова, «Даогопак» («Nebesky»), «Максим Оса» (Asgardian Comics).

Окремо варто згадати графічний роман «Діра», створений на основі реальних подій художником Сергієм Захаровим, полоненим в так званій ДНР («Люта справа»).

– Говорячи про візуальну складову, на «Арсеналі» планується дискусія про «книгу з картинками» від арт-менеджера Павла Гудімова і мистецтвознавця Діани Клочко. У яких випадках візуальне важливіше від вербального?

– Мистецтво книговидання – це поєднання змісту і форми. Важливо і одне, й інше. Як видавець за освітою розумію, що правильно розставлені пробіли і коми у тексті мають важливе значення для читача. Ми йшли до цього століттями, якщо брати історію писемності.

Дизайн та ілюстрація не стоять на місці. Скажімо, раніше гарний дизайн могли мати тільки мистецькі видання, а ілюстрована проза існувала тільки для дітей. Зараз вже можемо говорити про хороший дизайн не лише в контексті обкладинки, але й дизайн текстів, дорослу ілюстровану прозу, нове бачення дитячої ілюстрації. Якщо брати книжкові обкладинки три-чотири роки тому і те, як вони зараз виглядають, − небо і земля. Мова йде і про підбір шрифтів, і увага до деталей, і запрошення хороших ілюстраторів. Але загалом Україна, на жаль, пасе задніх у цьому напрямку.

У п’ятницю, 18 травня, у нас буде цілий день, який присвячений фотокнизі. Ми будемо говорити з фотохудожниками лише про фотокнигу, про культуру фотозінів, тобто візуальних авторських журнальних видань, в основі яких – фотографії.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

– Література, публіцистика, журналістика. Багато хто плутає ці поняття, а представники цих сфер «стирають кордони» між трьома поняттями, пишучи у так званих дифузійних жанрах, коли докупи змішується все. Коли це доречно?

– Загалом, а чому ні? Є інформаційний жанр, є аналітичний, є публіцистичний. Це все журналістика. Ну, і після постмодернізму, і постпостмодернізму літературі мало що загрожує. Якщо йдеться про збільшення кількості книжок від журналістів, репортажистики (завдяки конкурсу репортажистики «Самовидець»), документалістики, видання блогів – то це теж гарна тенденція. Таких якісних книжок дуже бракує.

– Чи може письменник як лідер думок переплітати художнє зі своєю громадянською позицією, наприклад?

– Письменник може все.

– На вашу думку, сучасний письменник – це хто?

– Це така ж людина, як робітник фабрики чи заправки, у мозку якої із 80-100 мільярдів декілька нейронів відповідають краще за письмо, читання, уяву, аналіз, мовні здібності. Ну, і трошки магії – без неї ніяк.

– Які тенденції зараз прослідковуються в українській літературі?

– Я не літературознавець, тому говоритиму з позиції видавця. Вперше в «Арсеналі», але доволі популярне у світі − це бізнес-література. Ще два роки тому цієї літератури українською не було – лише російською або англійською, а зараз сегмент зростає саме українською мовою.
Якщо говорити про масових авторів у художній літературі – то це Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько, Василь Шкляр, Мирослав Дочинець, Дара Корній, Надійка Гербіш, і це прекрасно, що ця ніша теж розвивається.

Знову ж таки у нас збільшується кількість коміксів, арт-книг, візуальних книг. Поезія, на мою думку, у нас на дуже хорошому рівні: є надзвичайно сильні автори, які не лише добре пишуть, але й добре продаються, перекладаються за кордоном. Є навіть окремі видавництва, що спеціалізуються на поезії – зокрема, «Крок». Постійно відкриває нові таланти видавництво «Смолоскип» через засновані ним конкурси і семінари творчої молоді. Не цураються поетичних серій і комерційні видавництва, і навіть дитячі: прекрасні видання класики і сучасної поезії видають «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Видавництво Старого Лева». Практично на всіх фестивалях відбуваються поетичні читання. Тобто «поетична інфраструктура» у нас розвинена.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про слабкі місця книговидавництва

– Як має заробляти письменник, якщо він не дуже популярний? Мати якусь додаткову роботу?

– Зазвичай, так. Але у нас навіть топ-письменникам не платять таких гонорарів, за які можна прожити, тому вони також вимушені ще працювати, а писати вже у вільний час. Це і блогерство, і перекладацька діяльність.

Можна подаватися в т.зв. мистецькі резиденції, куди потрапляють найперспективніші автори, і де створені всі умови для життя і творчості.

Але мають бути спілки, колаборації письменників, бо поки вони не активні, не озвучують своїх проблем, доти ці проблеми не будуть вирішуватись. Говорячи про переклади, то часто зустрічаються неякісні переклади на українську, бо перекладається з російського перекладу. Але у цього є підґрунтя: люди поєднують кілька робіт, а тому втрачається якість.

– Ми всі чули історії про недобросовісні переклади від відомих видавництв. А чому вони виникають?

– Тому що перекладач, навіть дуже досвідчений, не зможе перекладати по 50 сторінок на день. А для того, щоб жити за щось – мусить, бо не всі видавництва мають ресурс і час на якісну роботу.

Інші ж, схоже, ресурс мають, але ринок кадрів (зокрема, перекладачів) не готовий до такого потоку замовлень. Відповідно доводиться брати студентів, аматорів, непрофесійних перекладачів. Безумовно, хтось із них себе ще покаже, але зараз, мабуть, можна зробити окрему виставку перекладацьких ляпів. І це буде сміх і сльози.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

Про спрагу та культуру читання

– Як розвивати культуру читання у дітей і в дорослих?

– Є багато досліджень: якщо тобі читали змалку, то ти будеш читати і в дорослому віці. Наприклад, лондонський Інститут освіти (Institute of Education) оприлюднив результати дослідження, під час якого науковці вивчали, як читання для задоволення з часом впливає на когнітивний розвиток школярів. Ученим вдалося з’ясувати, що діти, які читали на дозвіллі, показали кращі результати щодо словникового запасу, орфографії і навіть математики. Крім того, школярі, яким батьки читали у віці п’яти років, показали кращі результати з усіх трьох тестів, порівняно з тими, хто таких читань не мав.

Ми також намагаємося популяризувати читання – у нас прекрасна Дитяча програма. Спеціальна тема Дитячої програми «Книжкового Арсеналу» цього року – «Про читання і прочитання: читати і думати», яку незмінно курує співзасновниця центру розвитку для дітей «Скворечник», книгарень «Чулан» і «Чуланчик» Юлія Козловець. В подіях, які об’єднані цією темою, пропонуємо говорити про читання як елемент розвитку критичного мислення читача, про книжки в освіті, про практику промоції читання та стан критики укрдитліту, про дитячі книжки жанру нон-фікшн (у співпраці з Vodafone Ukraine, NDI Foundation), про книжки на складні теми-виклики тощо.
Акцентуємо увагу ще й на тому, що читати треба вдумливо, критично мислити, а не просто рахувати кількість прочитаних сторінок. Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні. До нас коли приїжджають іноземні гості-літератори, вони дивуються тому, яке молоде обличчя у фестивалю, скільки молоді ходить на ярмарок.

– Є культурна спрага?

– Так. До речі, якщо на «Арсенал» у більшості випадків ходять студенти, то в Європі стабільно третина відвідувачів таких ярмарків − пенсіонери. Тому в Україні зараз такий момент, коли є хороший шанс підвищувати інтерес усе більшої кількості молодих людей. А для видавців це показник того, що є аудиторія, яка купуватиме книжки у майбутньому.

Ще одна цікава тенденція – те, скільки у нас раніше було блогів і сайтів про книжки, можна було на пальцях порахувати. Зараз же я навіть не встигаю за усіма спостерігати, але дуже люблю «Букмоль», «Етажерку», часом не без усміху дивлюсь наших «буктюберів» – вони такі зворушливі.

Люди читають і викладають в інтернет свої відгуки, рецензії, враження, знімають відеоогляди книжкових новинок. А фото книг з кавою в Instagram – це вже масова культура. Можливо, ця хвиля трохи спаде, але видавцям варто нею скористатись, поки вона на підйомі, щоб підвищити рівень галузі й інтересу до книги.

«Я спостерігаю тенденцію масового читання в Україні»: інтерв’ю з куратором «Книжкового Арсеналу» Оксаною Хмельовською

Фото: Тетяна Пастир

– Юрій Андрухович говорить, що зараз люди все менше читають книжки від початку до кінця. Чи так це? Чи залишились у наш час «книжкові хробаки», які жадібно читають, не відволікаючись на соцмережі і подібні фактори?

– За науковими дослідженнями, інтелект людини не змінюється. Природньо наш мозок не змінюється, ми не можемо засвоїти більше, ніж дозволяє наша біологія і рамки тіла.

Запам’ятовувати тексти – це складна робота, а генії, які легко це роблять, народжуються не так часто. А бути літературним критиком взагалі важко, тому що треба дуже багато читати, зіставляти і мати багато часу. До речі, соціальні мережі насправді не відбирають час, але це нова реальність, з якою ми співіснуємо.

Я не люблю голослів’я і припущень, тому пригадаю ще один науковий експеримент над читанням. Експерти з нейробіології, радіології і гуманітарних дисциплін Стенфордського університету 2012 року намагалися встановити зв’язок між читанням, увагою і відволіканням. Для участі в досліді запросили кандидатів PhD з літератури, які мали прочитати частину з роману «Менсфілд Парк» Джейн Остін двома способами – так, ніби вони читають його для задоволення і з критичним підходом – немов аналізуючи текст у процесі підготовки до іспиту.

Виявили, що детальне, аналітичне читання потребує залучення складної когнітивної функції. Відбувається приплив крові й при читанні для задоволення, однак у цьому разі кров надходить до інших ділянок. Тобто кожен зі способів читання може створювати окремі шаблони в нашому мозку – значно складніші, ніж просто «працювати» й «грати». Думаю, щось схоже із відволіканням на соцмережі.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также