Звідки береться стрес і чи потрібно з ним боротися: колонка психолога Анни Шумської

Share on FacebookTweet about this on Twitter

За 0,65 секунди Google видає більше 17 мільйонів результатів у відповідь на запит: «стресс». Заголовки із перших сторінок пошуку містять слова: «долати», «боротися» та «уникати». Виходить, скільки зі стресом не воюй, він знову тут. В чому ж промах?

Не «стресують» тільки мертві

Секрет далеко не ховається – він у нас. Людина – живий організм, який прагне зберігати свою стабільність у постійно змінних умовах середовища. Тож, стрес – це природня реакція організму на подразник. Стрес дається нам для того, щоб справлятися із мінливістю середовища – повертати своє життя до стабільності. У стресовій ситуації відбуваються зміни на фізіологічному рівні, відповідно на психоемоційному виникає багато енергії для долання подразника. Стрес не поганий, стрес – лапочка, він дає силу людині захистити себе від загрози, подолати перешкоду чи пережити велику радісну подію, бо для цього ж теж потрібна енергія.

Якщо стрес – хороший, то чому від нього погано?

Справа в кількості: якщо подразник надто тривалий чи сильний, то ресурсів організму не вистачає, щоб на нього вплинути. Енергія, яка з’являється для того, щоб справитися з подразником, не знаходить свого виходу і накопичується. Тож під час тривалого перебування у ситуації стресу виникає багато напруги, яка може повністю виснажити людину.

Основоположник вчення про стрес Ганс Сельє виділяв три стадії розвитку стресу. На першій у людини з’являється тривога – це енергія, що приводить організм у «бойовий стан». Саме тривога дає можливість здолати подразник. Наприклад, мені в темному переході кажуть «бу!», я лякаюся, і це дає мені силу тікати.

Тіло завжди дає знати про те, що його не влаштовує, але людям властиво займатися самонавіюванням. Це щось на зразок: «у мене все нормально, я не злякалася, а руки затряслися, бо фільм жахів згадала».

Якщо вплив подразника надто сильний чи надто тривалий, то настає стадія резистентності, коли тривоги майже немає, а енергія витрачається на опір організму проти подразника. Приклад: якщо мені вже кілька днів підряд кажуть «бу!», то в якийсь момент я припиню тікати і почну обходити іншою дорогою темний перехід. Якщо ж піду туди, то візьму з собою для самозахисту, наприклад, шокер. На цій стадії майже немає напруги, бо енергія йде на зміни: знайти нову дорогу, купити шокер, не забувати брати його з собою. Ці способи пристосування не назавжди: зникне стресова ситуація – зникнуть і вони.

Якщо ж той, хто казав «бу!», завів друзів, і вони лякають мене скрізь по місту, то в якийсь момент я більше не зможу з цим боротися, відчую себе загнаною та безпорадною. Це і є третя стадія – стадія виснаження. Це ситуація, коли організм витратив усі свої ресурси в процесі опору і більше не може протистояти: енергія вичерпана, людина виснажена – як психоемоційно, так і фізіологічно. Такий стрес приводить до захворювань, заганяє у депресію, та не дає нормально функціонувати.

На стадії виснаження порятунком є підтримка близьких. Вийти з цього стану допоможе розмова про свої переживання з людиною, що підтримає, не буде критикувати чи винити, не буде розповідати, що «треба не здаватися і взяти себе в руки», а просто побуде поруч.

Звідки береться стрес і чи потрібно з ним боротися: колонка психолога Анни Шумської

Життя в напрузі

Ще одна причина, чому від стресу погано – це ігнорування стресу. Якщо я не зважаю на стрес, значить – не реагую на подразник природним чином. Уявімо ситуацію, що мені страшно, але я не тікаю. З якихось причин – до прикладу, через те, що тікати не ввічливо чи соромно, – я проходжу спокійно повз, а тривога залишиться затриманою в мені. Я буду відчувати певну затиснутість і дискомфорт. Організму це не подобається, і він сигналізує тремтінням рук і колінок, відчуттям роздратування, втоми, небажанням щось робити, а, може, й фізичним відчуттям болю в голові, шлунку чи горлі, адже психосоматичні захворювання є наслідком непроявленої та непрожитої емоції.

Тіло завжди дає знати про те, що його не влаштовує, але людям властиво займатися самонавіюванням. Це щось на зразок: «у мене все нормально, я не злякалася, а руки затряслися, бо фільм жахів згадала». Це ситуація, коли людина виправдовує свої прояви і шукає раціональне пояснення своєму стану, не надто зважаючи на тілесно-емоційні прояви. Самонавіювання не є чимось поганим чи хорошим, але воно точно не допомагає вийти зі стресової ситуації. Приховати від себе проблему – це не значить вирішити її, але це значить, що напруга продовжуватиме накопичуватися. Якщо на цьому етапі не почати її помічати, то можна опинитися на стадії виснаження.

Звісно, ідеальний варіант – це не накопичувати напругу, а реалізувати енергію за призначенням: страшно – біжи, злишся – бий, сумно – плач.

Де вихід?

В ситуаціях стримування емоцій людина переживає напругу. Багато накопиченої напруги приводить до того, що будь-яка дрібниця може вивести із себе, і буде вибух. Як у відомій метафорі про останню краплю у склянці, після якої переливається вода – справа не в цій краплі, а в тому, що до неї стакан вже був наповнений по вінця.

Вихід – це пошук соціально прийнятних способів «виливання» накопиченого.

І тут мова не про те, що треба просто викинути переживання як не потрібне, а саме дозволити його прожити. Влаштувати собі зустріч із чинниками, що сприяють утворенню стресу, визнати їх наявність і обрати спосіб, як з цих ситуацій виходити. При цьому, іноді виходом із ситуації є прийняття вольового рішення про звільнення з роботи, іноді – ридання на плечі близької людини, яка підтримає, іноді – відверта розмова про відстоювання свого.

Звісно, ідеальний варіант – це не накопичувати напругу, а реалізувати енергію за призначенням: страшно – біжи, злишся – бий, сумно – плач. Проте далеко не завжди прямі способи реалізації є комфортними і соціально прийнятними. Тому завдання кожної людини – це пошук балансу між своїми емоційними потребами та раціональними настановами, так, щоб жодна зі сторін не залишалася обділеною. Важливо чути свій стрес і діяти з ним спільно, тоді запит «як його долати» і не з’явиться.

Анна Шумська – психолог, засновник тренінг-студії «Шум Гармонії».

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также