«Я свідомо обирала символічні гроші в обмін на досвід роботи»: фрілансерка Анастасія Баранник – про тернистий шлях до професії, зарплату та репутацію

Share on FacebookTweet about this on Twitter

У наші діджитал-часи дистанційна робота набирає дедалі більшої популярності. Все більше людей з корпоративного світу вабить таємниче та багатообіцяюче фрілансерство. Чи справді воно таке фрі, як про нього думають, та які його недоліки залишаються непомітними для більшості – про це ми поспілкувалися з досвідченою фрілансеркою Анастасією Баранник.

— Анастасіє, розкажіть про свій шлях до фрілансу. Яким він був?

— Я навчалася в університеті ім. Т. Г. Шевченка, на факультеті журналістики. Пішла я туди не випадково: тексти та комунікація – це моя пристрасть. Я обрала напрямок інтернет- та політичної журналістики. Вже тоді я бачила майбутнє саме за Інтернетом. На другому курсі я зрозуміла, що хочу більшого, аніж підручники з журналістики 30-тих років. Тоді я почала пробувати себе у різних напрямках. Спроби ці були нетривалі, приблизно пару місяців кожна, але цікаві.

Я свідомо обирала символічні гроші в обмін на досвід роботи.

У працівника без досвіду справді багато вкладають: сил, часу, нервів. Переважно це була офісна робота. Перша – у галузі політичної журналістики. Далі – писала новини для газети, практикувалася на каналі «Киев», стажувалася в «Українській Правді». Це дало мені змогу зрозуміти, як працює медіа зсередини: як перевіряти джерела, розподіляти обов’язки, комунікувати і т д.

Це мабуть найважливіший скіл сьогодні – швидко вчитися. Тобі дають один день розібратися – а далі ти вже маєш розуміти що до чого, або тобі швидко знайдуть заміну. В мене просто не було часу накручувати себе, переживати абощо.

Потім я прийшла у медіа-компанію, на посаду акаунт-менеджерки: супроводжувала проекти, співпрацювала з дизайнерами, комунікувала з сотнями бізнесменів з усієї України, ставила технічні завдання, плюс – писала тексти. То ж, умовно кажучи, я вчилася плавати одразу у воді, і на добрячій глибині, до того ж. Я працювала з проектами «Нової Пошти», «Київстару», «ПУМБу» і т д. Часом тексти були доволі складні, з термінологією IT, але я швидко вчуся і дуже жадібна до нових знань, тож на дно я не пішла.

— З якими складнощами ви стикалися?

— Я потрапила у серйозне медіа у 18 років: там я мала спілкуватися із топ-менеджментом, стикатися із дуже відповідальними завданнями, щотижня їздити у відрядження, при цьому живучи у гуртожитку і бігаючи на сесію. Але мені було дуже цікаво, і я не помічала втоми, а дарма, бо вона мене таки наздогнала. Через деякий час виявилося, що в мене повне емоційне та фізичне виснаження. Я почала приймати заспокійливі, згодом навіть деякий час приймала транквілізатори.

Тоді я почала стикатися з фразами на кшталт «Тобі треба гарувати ще років 10, щоб на щось претендувати». Це було дуже образливо чути, особливо від моїх керівників. Один з моїх матеріалів увійшов навіть у топ кращих статей MMR за 2016 рік. У якийсь момент я попросила підвищити мені зарплатню, адже я виконувала величезний шмат роботи, і у відповідь почула, що я – інфантильна. А я довіряла цим людям, була наївна. У нас взагалі прийнято вірити, що дорослі, досвідчені – завжди мають рацію. Це не так.

Я також відповідала за комунікацію між замовником і креативниками: як правило, замовник доволі різкий, вимогливий, а творчі люди – тендітні натури. Я вчилася перекладати мову замовника і його правки так, щоб це не травмувало працівників творчого цеху.

Завдяки тому, що життя під час навчання і роботи було схоже на маленький киплячий казанок у філіалі пекла, я навчилася правильно трансформувати пріоритети: все і завжди горить, і все треба робити терміново – але щось завжди переважає, і ти маневруєш, як індійський байкер на перехресті.

Я навчилася траблшутингу. Був випадок, коли на презентації у Дніпрі не було видно екрану через величезні панорамні вікна: день був дуже сонячний, а там не було жалюзі. От-от мав приїхати генеральний директор, всі були дуже знервовані. А там взагалі не було бодай чогось, щоб почепити штори. Врешті я викрутилася, зателефонувала другу, який привіз чорні ширми під фото і ми якось разом їх закріпили. Було багато таких випадків і вони мене загартували.

— Як ви перейшли на фріланс?

— Досвід для фрілансу я збирала усюди: у медіа-компанії навчилася комунікувати з дуже різними людьми: топ-менеджерами компаній, з малим і великим бізнесом. Я спостерігала, як розвивалися стартапи, як вони трансформувалися. Я досі за ними стежу. Навчилася прибирати страх перед авторитетом, стала дуже організованою, ефективною. Я була присутньою на менторських зустрічах малого і середнього бізнесу, чула, які поради вони дають, як вирішують проблеми. Це був дуже цінний, крутий досвід. Але на той момент я жертвувала усім заради розвитку, вбирала все, що відбувалося навколо, як губка.

Я йшла з роботи, коли розуміла, що нічого більше на цьому місці нового зробити або дізнатися не зможу, хоча мене за це критикували деякі знайомі та колеги. Після великого медіа я потрапила на дуже творчу роботу – у Вищу школу комунікацій. Це була повна свобода, я вигадувала курси з акаунт — менеджменту, копірайту, була кураторкою, шукала викладачів. На той момент я знала ринок, людей. Я була щаслива допомагати людям навчатися. Брала фідбек кожного курсу, разом з таргетологами шукала цільову аудиторію, разом з дизайнерами створювала віжуал і знімала промо, вела проект за руку, так би мовити.

В один момент я зрозуміла, що знову працюю овертаймами і зрозуміла, що з усього цього масиву роботи більш за все мені подобається займатися контентом. І я пішла, хоч і зі сльозами (щастя), попри те, що колектив вже був наче сім’я. Я йшла в нікуди. Далі було ще одна офісна робота. Усюди я брала для себе щось цінне, усюди розвивалася.

Коли я розуміла, що не приношу користі ні собі, ні роботодавцю – йшла.

В якийсь момент я зрозуміла, що більше не хочу працювати в офісах. Я не знала, чим конкретно я буду займатися на фрілансі. І до речі, дуже раджу не йти у невідомість, бо це може затягнутися надовго. Але мені пощастило: друзі з діджитал-агентства запропонували мені роботу фрілансера — креативника. Одна з засновниць агентства була моєю колегою з минулої роботи. Вони дали мені саме ту роботу, яку я хотіла виконувати. До прикладу – я ненавиджу таблиці Excel, я їх боюсь. Тут я вигадую спецпроекти для брендів, створюю концепцію бренду та його сторінок у соцмережах.

Клієнти дуже різні – від алкогольних компаній до будівельних. Звичайно, я максимально використовую весь накопичений досвід та зв’язки.

— Скільки ви заробляєте при такому робочому графіку?

— Точно сказати не можу, але це більше тисячі доларів на місяць.

— А звідки ви берете замовників?

— У багатьох професіях можна користуватися інтернет-біржами на кшталт Upwork – для дизайнерів, Advego – для копірайтерів і так далі. Для криейтерів такої біржі немає, тому складно бути фрілансером у цій сфері, якщо ти не маєш зв’язків. Я, на щастя, їх маю, тож мене радять один одному і я маю регулярні замовлення.

Завжди пам’ятайте, що сьогодні сторінка у Facebook – це ваше професійне обличчя.

Іноді знаходжу роботу на фейсбуці. Саме тому варто френдити людей з твого професійного середовища і слідкувати за контентом своєї сторінки. Вас можуть знайти або ви можете побачити потрібну вакансію.

— Плюси і мінуси фрілансу?

— Фріланс поки що ніяк не регулюється законодавчо, тому немає ніяких гарантій, що вам заплатять за роботу. Можна і потрібно брати аванс – половину гонорару, але це не гарантія того, що коли ви здасте проект, вам заплатять другу частину. Це поки що працює на довірі.

На початку фрілансу мене не полишало якесь безглузде почуття провини, якогось сорому за те, що я заробляю більше середнього, працюючи менше середнього, та ще й у своє задоволення. У мене навіть почалися проблеми із самопочуттям. Мабуть, це щось пов’язане з нашою ментальністю: люди звикли вджобувати за малі гроші та ще й на неулюбленій роботі. Але це не якась випадкова вдача: я прийшла до цього завдяки собі, і це не було і не є легко, але це – мій вибір.

— Правила фрілансу?

— Необхідно мати унікальний скіл, на якому ви можете робити гроші. Від шиття до написання текстів, неважливо який, але без цього фрілансу не буде.

Чітко знати, скільки ти коштуєш, і без сором’язливості про це говорити. Взагалі потрібно розвивати навички самопрезентації, вміти себе продати.

Розкладати великі задачі на малі – це найкращі ліки від прокрастинації,  найгіршого ворога фрілансера. До того ж, коли людина виконує малі завдання, у нього виділяється гормон щастя, що природним шляхом мотивує нас до діяльності. Це класна ідея того, як почати день продуктивно. Задоволення від малих задач – це прямий шлях до великих.

Фріланс – це велика відповідальність. Скільки ти заробиш за конкретний місяць — залежить тільки від тебе. Немає дяді, який у будь якому разі гарантує зарплату. Ти працюєш на себе. У тебе є дедлайни, ти сам розподіляєш час. Твоя лінь автоматично трансформується у збитки для тебе, як підприємця. Тому я планую свій час дуже чітко на початку тижня, розподіляю задачі за пріоритетністю і часовими блоками. Вношу корективи щодня.

Для правильного тайм-менеджменту треба знати себе, свої біоритми. Я, наприклад, зранку роблю одні справи, в обід, як правило, навчаюсь, а вечір залишаю для креативу. Я планую все: час з подругою, шопінг і т д. Від цього залежить, скільки роботи я маю встигнути зробити в інший день.

Плюс у тому, що твій час дуже гнучкий, як конструктор. В тому, що ти не витрачаєш час на дорогу, що не потрібно бути в конкретний час у конкретному місці у 8 ранку, що сам визначаєш навантаження, що можеш подорожувати і працювати одночасно. Переваг безліч, звичайно. Але ця робота не для всіх, бо шлях, яким ти йдеш, завжди трішки гарячий, і якщо ти факапиш дедлайни або не шукаєш замовлень – він потроху стає розпеченим. Мене особисто це тримає у тонусі, мені так комфортно.

Раціоналізація – це навичка, тому відмовка «я не раціональна людина» тут не працює. Успіх у фрілансі можливий тільки якщо ти раціонально використовуєш час та інші ресурси.

Такий вид роботи потребує більшої самоорганізації, ніж корпоративна робота. Треба дуже уважно слідкувати за собою, бути дуже самокритичним, адже ступінь відповідальності набагато вищий.

Раджу не мучити себе, а змінювати стратегію. Якщо ти зробив роботу неякісно – ну, буває таке, не потрібно займатися самоїдством, потрібно зрозуміти, що і чому ти зробив не так. Де треба – навчитися, де треба – скоригувати тайм-менеджмент. І все.

Треба бути емпатичним, відчувати замовника. Треба вміти вчасно зрозуміти настрій людини, десь відійти від конфлікту, десь – перенести розмову на більш вдалий час. Неприпустимо ставити свої примхи або настрій вище замовника.

Репутація для фрілансера дорожча за гроші. Якщо ти десь запоров проект або зробив його неякісно, неадекватно повів себе із замовником – про це дізнаються.

— Як ви відновлюєте сили?

— Зараз в моєму житті набагато менше стресу. По-перше, більше часу, мій робочий день більше не у вогні. По-друге, я намагаюся не стресувати, а одразу перетворювати проблеми на задачі. Раціоналізую. Коли ти раціоналізуєш емоційне – проблема зникає, а з нею і стрес.

Ментальні сили відновлюю, читаючи круті статті, отримуючи нову інформацію. Це надихає і дає сил. А емоційну втому лікую, як усі, – близькими людьми.

Інші статті по темі:

«Мене не вражають люди, що не горять своєю роботою»: інтерв’ю з HR BP Bacardi-Martini Ukraine Вікторією Корольчук

Про рідкісну професію ткача, традиції в сучасній обгортці та час на прибутковість: інтерв’ю із засновницями бренду килимів Zv’yazani

«Тут немає конкурентів, є лише партнери»: українка – про роботу в міжнародних організаціях та чи вдається їм змінювати світ

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте!