Запитайте юриста: хто має платити за професійне навчання – ви чи роботодавець?

Share on FacebookTweet about this on Twitter

У вас є питання щодо працевлаштування, зарплати, атестації, звільнення або дискримінації на роботі? Ви вважаєте, що роботодавець порушує ваші права? Або навпаки – не впевнені, чи законні ваші вчинки стосовно компанії?

Редакція The Point запускає нову рубрику – «Запитайте юриста». У коментарях до кожного матеріалу рубрики ви можете задавати питання, пов’язані зі своїми робочими правами і обов’язками. І ми попросимо експертів – провідних фахівців у сфері трудового права, роз’яснити спірні моменти.

«Я хочу рости професійно, але компанія не надає такої можливості – курси і тренінги доводиться оплачувати самостійно. Хіба це не обов’язок роботодавця – піклуватися про те, щоб персонал був кваліфікованим?» – відповідь в нашому новому випуску.

Запитайте юриста: хто має платити за професійне навчання – ви чи роботодавець?

Ілля Костін, партнер, адвокат ЮК  «Правовий Альянс»    

Запитайте юриста: хто має платити за професійне навчання – ви чи роботодавець?

Марина Мкртичева, юрист ЮК «Правовий Альянс»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Різновиди професійного навчання

Відповідно до ст. 201 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України), для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Згідно з Законом України «Про професійний розвиток працівників», професійне навчання – це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Отже, професійне навчання працівників є обов’язком роботодавця.

З 2017 року для студентів, які вчилися коштом роботодавця, скасовано обов’язок з відпрацювання у такого роботодавця протягом  трьох років після закінчення навчального закладу.

При цьому Закон України «Про професійний розвиток працівників» визначає, що роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне професійне навчання працівників, а також вказує на добровільне та обов’язкове навчання працівників (опосередковано).

Формальне професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у професійно-технічних навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, – перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у вищих навчальних закладах.

За результатами формального професійного навчання працівникові видається документ про освіту встановленого зразка.

Професійне навчання працівників здійснюється за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формою, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами, а професійне навчання працівників за робітничими професіями забезпечується шляхом:

• курсового навчання, що передбачає формування навчальних груп і здійснюється в навчальних класах (лабораторіях);

• індивідуального навчання, що передбачає навчання на робочому місці під керівництвом кваліфікованих робітників – інструкторів виробничого навчання.

Професійне навчання працівника може здійснюватися за його бажанням за рахунок власних коштів або коштів інших фізичних чи юридичних осіб.

Навчання за рахунок роботодавця

Так, за Типовим договором про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою (затверджений Постановою КМУ № 634 від 19.08.2015) визначено, що ВНЗ може надавати освітні послуги студенту (в нашому випадку працівнику) за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб (роботодавця).

При цьому з 2017 року для студентів, які вчилися коштом роботодавця, скасовано обов’язок з відпрацювання у такого роботодавця протягом  трьох років після закінчення навчального закладу.
Професійне навчання працівників безпосередньо у роботодавця здійснюють викладачі, майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, які залучаються на умовах договору з надання освітніх послуг.

Разом з визначеним, підвищення кваліфікації є обов’язком роботодавця у випадках, коли це прямо передбачено законом, та залежить від професії та посади, яку обіймає працівник.
Забезпечення підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у роботодавця або в навчальних закладах проходить, як правило, не рідше ніж один раз на п’ять років (ст. 4 Закону України «Про професійний розвиток працівників»).

Наприклад, підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється не рідше одного разу на три роки (Наказ Національного агентства України з питань державної служби «Про затвердження Порядку організації підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування у навчальних закладах за державним замовленням Національного агентства України з питань державної служби» № 86 від 19.04.2017). Працівники поліції направляються на підвищення кваліфікації за потребою, але не рідше одного разу на три роки (Наказ МВС України «Про затвердження Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції» № 1625 від 24.12.2015).

Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації установлюється, як правило, не рідше одного разу на п’ять років. Періодичність підвищення кваліфікації, стажування керівників, професіоналів та фахівців установлюється залежно від виробничої потреби, але не рідше одного разу на п’ять років. Викладачі з числа керівників, професіоналів та фахівців роботодавця, інструктори виробничого навчання, які здійснюють професійне навчання працівників безпосередньо у роботодавця, також підвищують кваліфікацію з питань професійного навчання працівників не рідше ніж один раз на п’ять років (Наказ Міністерства праці та соціальної політики спільно з Міністерством освіти і науки України «Про затвердження Положення про професійне навчання працівників на виробництві №127/151 від 26.03.2001).

Роботодавець має право вимагати від співробітника відпрацювання часу, витраченого на участь в такому заході (у випадку, коли такий захід проводився в робочий час).

Чи зобов’язаний роботодавець оплачувати семінари, курси та тренінги

Оплата семінарів, курсів та тренінгів, за результатами яких працівникові не видається документ про освіту встановленого зразка та які не є акредитованими, не входить до обов’язку роботодавця, оскільки за своєю сутністю такі заходи носять інформаційно-консультаційний характер. Також варто зауважити, що роботодавець може вимагати від працівника відпрацювання часу, витраченого на участь в такому заході (у випадку, коли такий захід проводився в робочий час).

Одночасно, оплата семінарів, курсів та тренінгів (за результатами яких працівникові не видається документ про освіту встановленого зразка та які не є акредитованими), роботодавцем все ж можлива у випадку укладення договору про надання послуг між роботодавцем та особою, що організовує інформаційно-консультаційний захід. Виконання такого договору, розрахунки за ним та підтвердження його виконання відбуваються на загальних підставах. При цьому роботодавець має право вимагати від співробітника відпрацювання часу, витраченого на участь в такому заході (у випадку, коли такий захід проводився в робочий час). Участь працівника в семінарах, курсах та тренінгах можна розцінювати як неформальне професійне навчання.

Неформальне професійне навчання працівників здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця і за рахунок коштів роботодавця. В даному випадку, роботодавець вільний у виборі форм і методів забезпечення професійного розвитку працівників з урахуванням специфіки їх роботи.

Підтвердження результатів неформального професійного навчання можливе за робітничими професіями (кухар, зварник, охоронник, електрозварник ручного зварювання, продавець непродовольчих товарів, слюсар-ремонтник) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями» № 340 від 15 травня 2013 року.

Підтвердження проходження неформального професійного навчання працівникам інших професій не регламентовано. Однак, оскільки програма, форма та методи навчання визначаються роботодавцем, працівник може просити роботодавця надати відповідну довідку про проходження неформального професійного навчання за окремою тематикою. Також працівник може отримати такий підтверджуючий документ від суб’єкта, що організував інформаційно-консультаційний захід, та в якому працівник безпосередньо брав участь.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Лучшие статьи за неделю – у вас в почте

Читайте также